Розмір шрифту

УВКБ ООН

Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) забезпечує захист і допомогу біженцям у різних країнах світу. Базована у Женеві (Швейцарія) агенція була створена Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 4 грудня 1950 р. і розпочала свою роботу в 1951 р. По закінченні Другої світової війни вона надала допомогу більш як мільйону біженців у Європі.

Однак протягом наступних десятиліть, оскільки кількість людей, які змушені були залишити свої домівки, зростала по всьому світу, його мандат продовжувався кожні п’ять років. У грудні 2003 р. Генеральна Асамблея ООН вирішила зняти обмеження у часі мандату УВКБ ООН до вирішення проблеми біженців. Протягом своєї історії, агенція допомогла більш ніж 50 мільйонам людей успішно розпочати нове життя, отримавши дві Нобелівські премії миру – у 1954 та 1981 роках.

Сьогодні УВКБ ООН є однією з провідних гуманітарних агенцій світу, його персонал з 6500 співробітників допомагає 20,8 мільйонам людей у понад 100 країнах. Це не лише біженці, але й пов’язані групи, такі як шукачі притулку, біженці, що повертаються на батьківщину, та окремі категорії з близько 20-25 мільйонів людей, що переміщені в межах їхніх власних країн та офіційно визнані „внутрішньо переміщеними особами”.

Нині Верховним комісаром у справах біженців є Антоніу Гутерріш, колишній прем’єр-міністр Португалії, котрий зайняв свою посаду 15 червня 2005 р. Він є десятим Верховним комісаром організації. Програми УВКБ ООН, режим захисту та інші програмні засади затверджує Виконавчий комітет, до якого входять представники 66 країн-членів і який щороку збирається у Женеві.

Верховний комісар доповідає Економічній та Соціальній Раді про координаційні аспекти роботи агенції і подає щорічний письмовий звіт про загальну діяльність УВКБ ООН Генеральній Асамблеї.

УВКБ ООН майже повністю фінансується за рахунок доровільних внесків, в основному від урядів, але також і від міждержавних організацій, корпорацій та приватних осіб. Воно отримує обмежений внесок із загального бюджету Об’єднаних Націй, менше 2 відсотків від загальної суми бюджету, на адміністративні витрати та приймає негрошові внески, в тому числі такі речі як намети, медикаменти, вантажівки та повітряні перевезення.

Оскільки кількість осіб, якими опікується УВКБ ООН, різко зросла – до найвищого показника у 27 мільйонів у 1994 р., його бюджет відповідно збільшився з 564 мільйонів доларів США у 1990 р. до понад 1 мільярду доларів США щорічно протягом більшої частини 1990-тих років.

Коли гуманітарні кризи стали більш складними, УВКБ ООН розширило як кількість, так і типи організацій, з якими воно працює. Серед споріднених агенцій ООН – Світова продовольча програма (СПП), котра постачає продукти харчування та предмети першої необхідності для біженців, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Програма розвитку ООН (ПРООН), Управління з координації гуманітарних справ (УКГС) та Верховний комісар ООН з прав людини.

Серед інших організацій – Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ), Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця (МФЧХ), Міжнародна організація з міграції та більш ніж 570 неурядових організацій.

Діяльність УВКБ ООН в Україні

УВКБ ООН відкрило представництва у Білорусі, Молдові та Україні приблизно в один час, в середині 1990-тих років. Білорусь та Молдова приєдналися до Конвенції 1951 року та Протоколу до неї 1967 року в 2001 році, Україна приєдналася до вище згаданої Конвенції  у 2002 році.

У всіх трьох країнах УВКБ ООН активно працює з урядами за підтримки НУО задля розвитку національного законодавства та побудови ефективних систем притулку, котрі відповідали б міжнародному праву. З цією метою УВКБ ООН вклало у регіоні близько 30 000 000 доларів США (зокрема, 20 000 000 доларів США – в Україні, 5 000 000 доларів США – у Білорусі та 5 000 000 доларів США – у Молдові).

З того часу, як УВКБ ООН встановило свою присутність у цих трьох країнах регіону, відповідно до офіційних даних урядів Білорусі, Молдови та України станом на 1 січня 2006 року, загалом 6 455 шукачам притулку було надано статус біженців (5 362 в Україні, 773 у Білорусі та 320 у Молдові). З них 3 136 осіб все ще зареєстровані як такі, що мешкають у регіоні, більшість – в Україні (2 346), інші – у Білорусі (706) та Молдові (84). В усіх трьох країнах біженці переважно мешкають у містах, переважна більшість – у відповідних столичних містах Києві, Мінську та Кишиневі. У 2005 році органи влади у трьох країнах опрацювали загалом 1 999 нових зверенень про надання статусу біженця (1 740 в Україні, 118 у Білорусі та 141 у Молдові) і 144 особи було визнано біженцями (49 в Україні, 41 у Білорусі та 54 у Молдові).

В Україні загалом 742 біженці було натуралізрвано з 2002 року. У Білорусі протягом 2004-2005 років загалом 3 біженці отримали білоруське громадянство. Дотепер жодного біженця не було натуралізовано у Молдові, оскільки жоден не відповідає вимозі перебування у країні протягом восьми років.

У 1996 році уряд України запросив УВКБ ООН надати допомогу в реінтеграції колишніх депортованих осіб, котрі повернулися до Криму. У відповідь УВКБ ООН розпочало широкомасштабну кампанію набуття громадянства, програми організації зайнятості, реконструкції притулків та навчання толерантності. Вартістю в 5,3 мільйони доларів США, надана УВКБ ООН протягом минулих одинадцяти років допомога для реінтеграції людей, що поверталися до Криму, є найширшою програмою, пов’язаною із запобіганням та скороченням безгромадянства, що її досі здійснювало УВКБ ООН у одній країні.

Як наслідок, близько 250 000 людей, що повернулися, отримали допомогу в набутті українського громадянства. Щороку близько 3 000 колишніх депортованих осіб (та їхніх нащадків) прибувають до Криму, тому УВКБ ООН продовжує надавати безкоштовну юридичну допомогу людям, що повертаються, через місцеву НУО.