Розмір шрифту

«Доброго дня. Скажіть будь-ласка, а Ваше ім’я  Гелена Іванівна…?  А Ви жили у вісімдесятих роках у республіці Молдова, у м. Окниця? А у Вас був чоловік на ім’я Віктор та четверо дітей, серед яких дочка Валентина 1981 року народження?» Почувши по телефону стверджувальну відповідь, - Валентина повідомила: «- Мамо, я твоя дочка Валя!».

Ця історія розпочалася напередодні Нового Року, 30 грудня. Так, до Могилів-Подільського районного відділу міграційної служби звернулася громадянка республіки Молдова на ім’я Валентина (прізвище з етичних міркувань не називається), з клопотанням про прийняття її до громадянства України у відповідності до ст. 9 Закону «Про громадянство України».

З 2008 року громадянка Молдови проживає в Україні на підставі дозволу на імміграцію, оскільки одружена з громадянином України та виховує двох спільних дітей. 

«Під час прийому мені стало відомо, що Валентина прибула з Молдова у 2008 році. Чоловік громадянин України, є двоє синів. Валентина хоче стати громадянкою України. Я запитав чи є хто-небудь з її близьких родичів уродженці України, чи особи, які б проживали в Україні до 1991 року? На що Валентина розповіла свою біографію та повідомила, що її та брата з п’ятирічного віку виховувала бабуся. Батько особливо не переймався дітьми, лише інколи допомагав матеріально.    

Свою матір майже не пам’ятає, бо її з братом за рішенням Окницького районного суду Молдавської РСР залишили з батьком, а двоє інших дітей – матері. Відразу після суду  у 1985 чи 1986 роках, мати виїхала з Молдови. Бабуся про матір ніколи нічого не розповідала та і взагалі на дану тему не бажала говорити. Так і росли діти без матері.

Будучи вже у зрілому віці жінка зверталася до телепередачі «Чекаю на тебе», однак матір так і не знайшли. 

У 2007 році судом республіки Молдова її матір визнано безвісти зниклою, а Валентина прибула до чоловіка в Україну», - розповів начальник Могилів-Подільського РВ  УДМС Віктор Дончевський. 

Обставини, які склалися ще більше віддаляли не зовсім ясні дитячі спогади Валентини про матір. Однак, при спілкуванні з працівниками міграційної служби, Валентина повідомила, що лише одного разу бабуся їй повідомила, про її матір, яка виїхала у село Нова Гута, що в Україні.

 Віктор Дончевський зв’язався з керівником міграційного сектору Новоушицького району, Хмельницької області та з’ясував, що громадянка з подібними анкетними даними мешкає в селі Нова Гута. Потім по телефону поспілкувався з головою сільської ради, який через деякий час встановив, що дійсно у селі живе така жінка та повідомив її номер мобільного телефону.

«Я довго вагалася, щоб зателефонувати. А можливо це не та жінка, а можливо це дійсно матір, але вона не захоче спілкуватися зі мною…», - згодом пояснювала Валентина. 

А прибувши 4 січня до Могилів-Подільського РВ, - Валентина повідомила, що вона вже поспілкувалася з матір’ю по телефону та ближчим часом збирається  їхати до сусідньої область на зустріч. 

Ось так, Валентина у Новий Рік знайшла не лише свою матір, а ще й двох братів, яких практично втратила більше ніж 30-ть років тому. Крім того від матері дізналася, що після переїзду в Україну вона народила ще трьох дітей.   

«Нам як співробітникам міграційної служби, дуже приємно, коли відчуваєш, що ти справді допоміг людині. А вона можливо жила б усе життя і не здогадувалася б, що десь у сусідній області є її сім’я, а ти між ними став, як той «місток», що допоміг їх з’єднати», - сказав Віктор Дончевський.

 

 

 

* Матеріали підготовлені з особистого дозволу Валентини, яка згодом вже стане громадянкою України.    

 

 

 

УДМС України у Вінницькій області