Коли служба — це не лише робота: історія Катерини Лісової, яка тримає тил
У її службовому кабінеті - порядок, архівні справи й документи, що потребують точності до літери. А в серці - постійна тривога, сила і безмежна любов до України.
Катерина Лісова працює в Державній міграційній службі з 2015 року. Свій професійний шлях вона розпочала у секторі документального забезпечення а з 2018 року очолює сектор архівної роботи. Її робота - про відповідальність і системність. Але життя поза роботою давно вийшло за межі звичного.
З початком повномасштабної війни Катерина не змогла залишатися осторонь.
«Мій чоловік служить у Збройних силах України. Інакше бути не могло», - каже вона.
У той час, коли багато родин шукали безпечніші місця за кордоном, чоловік Катерини разом із друзями повернувся з-за кордону додому. Без вагань він став добровольцем і пішов захищати країну.
«Я дуже хвилювалася. Була проти. Але його рішення було непохитним. Він знав, що має робити», - згадує жінка.
У 2023 році під час виїзду на позиції чоловік зазнав важкої травми хребта. Попереду були лікування й тривала реабілітація. Здавалося, цього болю вже достатньо для однієї родини. Та, відновившись, він знову повернувся до побратимів. Нині служить у складі 36-ї бригади морської піхоти.
Поки чоловік тримає оборону на передовій, Катерина тримає тил. Разом із рідними, друзями, колегами та небайдужими людьми з-за кордону вона без упину допомагає бригаді: збирає кошти, знаходить необхідне - від одягу й продуктів до амуніції, ремонту та придбання автомобілів.
Разом із чоловіком Катерина виховує доньку Вікторію. Дівчині - 18. З міркувань безпеки родина ухвалила важке рішення - відправити її за кордон.
«Ми думали, що так буде спокійніше… Але за рік вона повернулася. Сказала, що не змогла жити на чужині», - говорить Катерина.
Повернувшись в Україну, Вікторія вступила до університету й обрала спеціальність «кризова психологія». Її вибір - теж відповідь війні: допомагати тим, хто пережив біль, втрати й травму.
Історія Катерини Лісової - це історія тисяч українських жінок. Тих, хто щодня приходить на роботу, волонтерить ночами, чекає дзвінка з передової й вірить. У людей. У Перемогу. В Україну.
