Микола Саранча. Той, хто пройшов крізь темряву
Миколі Саранчі - 56 років. Він переселенець із Вовчанська. Людина, яка знає, що таке втратити все - й не втратити себе. Нині він заступник начальника Холодногірського відділу ГУ ДМС у Харківській області.
«Моя місія - допомагати людям оформлювати документи, бо я сам знаю, як це - починати спочатку», - каже Микола.
Його шлях у міграційній службі почався ще у 2012 році. Тоді він керував Вовчанським районним відділом - жив у рідному місті, де все було знайоме й спокійне. Робота, дім, друзі, буденні турботи. Здавалося, життя тече рівно - як тиха річка, що не знає бурі.
Та буря прийшла.
30 травня 2022 року окупанти позбавили його волі. Миколу утримували на Агрегатному заводі у Вовчанську.
Довгі три місяці - без свободи, без дому, без зв’язку із зовнішнім світом.
Він втратив усе: житло, речі, навіть телефон із фотографіями - фрагментами життя, що вже не повернуться.
«Багато моментів мого життя залишилось у тому телефоні. Але життя - воно в пам’яті. І це не забрати», - говорить він спокійно, без жалю, наче вже пробачив минуле.
Після звільнення Микола не зламався. Він переїхав до Харкова, де знову вдягнув форму державного службовця. Колеги в Холодногірському відділі прийняли його, як свого - з розумінням і підтримкою.
Сьогодні він щодня допомагає тим, хто, як і він колись, мусив починати життя заново. Його робота - не просто оформлення документів. Це - повернення людям гідності, імені, відчуття дому.
У вільний час Микола любить рибалити. Там, на березі, де тиша й запах води, він знаходить спокій.
Його сили - у пам’яті, у доньці, у коханій жінці, у вірі, що добро сильніше за темряву.
«Ми всі переживаємо непрості часи. Але поки можемо допомагати іншим - ми перемагаємо», - каже Микола.
І в цих словах - не просто оптимізм.
У них - життєвий досвід людини, яка вже бачила, як легко зруйнувати дім, але як важливо не зруйнувати серце.
