Світлана Бурмістрова: шлях від Луганщини до Дніпра - через біль, віру і любов до своєї справи
До війни її життя було спокійним і впорядкованим. Вона працювала у команді Міграційної служби на самому сході України - у своєму рідному краї, на Луганщині,де кожен день був наповнений знайомими обличчями, справами, людськими історіями.
«Міграційна служба для мене завжди була не просто роботою, - каже вона. - Це частина мого життя, моя команда, моя друга родина».
У лютому 2022 року усе змінилося. Замість звичних робочих дзвінків - тривоги, замість планів - евакуаційні збори.
«Ми виїжджали поспіхом. Я пам’ятаю, як збирала документи, фото, дитячі речі - те, що могло вміститись у дві валізи. Було страшно, але я намагалася не показувати цього синові. Лише повторювала: усе буде добре, головне - ми разом».
Весною 2022 року Світлана з родиною приїхала до Дніпра. Нове місто, тимчасове житло, невідомість - усе це накривало хвилею. Але не минуло й кількох місяців, як зателефонували колеги з Дніпра.
«Вони сказали: приїжджай, у нас є робота, ми тебе чекаємо. І я зрозуміла, що не залишу службу. Бо Міграційна служба - це не просто установа, це люди, які не зраджують одне одного навіть у найтемніші часи».
Так Світлана почала свій новий професійний шлях у Дніпропетровській області - спершу головним спеціалістом у територіальному підрозділі ДМС. Вона швидко влилася у колектив, і колеги стали для неї другою опорою після родини.
Зараз вона очолює Відділ централізованого оформлення документів для іноземців та осіб без громадянства. Її робота - допомагати тим, хто шукає безпеку, новий дім, документи, що відкривають шлях у майбутнє.
«Я вдячна своїй команді - за підтримку, за віру, за те, що не дали опустити руки. Коли втрачаєш усе, починаєш цінувати людей, які поруч. Я роблю те, що люблю, і це допомагає мені триматись. А увесь вільний час присвячую сину - щоб зменшити психологічні наслідки війни, щоб він відчував стабільність і любов».
Світлана говорить спокійно, з усмішкою. У її голосі - сила людини, яка пройшла крізь випробування і не зламалась.
Війна забрала дім, але не забрала головного - її віри в себе, у свою справу і в людей, які тримають одне одного навіть тоді, коли здається, що земля йде з-під ніг.
