Історія Віктора Олійника: служити людям — це теж фронт
«Ми всі воюємо на своєму фронті. Хтось зі зброєю, хтось - справами, що допомагають тим, хто її тримає», - каже Віктор Олійник.
У міграційній службі він працює вже понад дев’ятнадцять років. Колеги знають його як спокійного, відповідального керівника, який завжди підставить плече у складний момент. Але поза роботою Віктор має ще один, не менш важливий обов’язок - він військовий волонтер української місії «Зелений коридор», що допомагає пораненим захисникам та їхнім родинам.
«Я не можу стояти осторонь. Коли бачиш хлопців, які повертаються з фронту без рук чи ніг, розумієш: твоя допомога - це не дрібниця. Це можливість повернути їм частинку життя», - ділиться він.
Одного разу з ініціативи Віктора відбувся символічний і зворушливий момент - бойовий прапор, підписаний військовими одного з підрозділів ЗСУ, виставили на аукціон. Кожен підпис на тому полотні - як відбиток долі, як подих тих, хто тримає небо над нами. Прапор продали, а виручені кошти спрямували на купівлю двох FPV-дронів для захисників України. «Це був мій маленький внесок у велику справу», - каже Віктор.
Нещодавно він разом із командою «Зеленого коридору» передав електричний триколіс для військового, який втратив обидві ноги під час бойових дій.
Ту зустріч Віктор пам’ятає до дрібниць: щиру усмішку, тремтячі руки, коротке «дякую» і довгу паузу, під час якої не потрібно було жодних слів.
На роботі він залишається тим самим - керівником, який встигає все: організувати процес, допомогти громадянам, підтримати колегу. Його девіз простий, як і всі справжні речі: служити людям, не чекаючи подяки.
