«Твій дім там, де твоя сім’я»: неймовірна історія Сергія з Маріуполя
Сергію – 49. Він переселенець із Маріуполя, міста, яке війна стерла з карти його життя. Сьогодні він мешкає на Черкащині. Його шлях - це шлях через втрату, страх і довгу боротьбу за право просто бути.
Березень 2022 року розділив життя на «до» і «після». Коли Маріуполь опинився в смертельному кільці, Сергій разом із родиною та сусідами тікав, не озираючись. Не за речами - за життям.
У руках він тримав лише один документ - свідоцтво про народження. Усе інше залишилось там, серед вибухів, диму і зруйнованих будинків.
Сергій народився в Азербайджані, але понад 30 років його серце належало Маріуполю. Там він пустив коріння: створив сім’ю, виховав трьох дітей, будував дім і мріяв. Та навіть у рідному місті він жив, наче поза системою - без паспорта, без громадянства, без того аркуша паперу, який мав би його захищати. Людина без держави. Людина без права на впевненість у завтрашньому дні.
Лише після вимушеного переїзду, на Черкащині - серед нових вулиць і незнайомих людей - Сергій уперше відчув, що він не сам. Саме тут працівники Державної міграційної служби уважно вислухали його історію - не формально, не «за інструкцією», а по-людськи. Крок за кроком вони допомогли йому зібрати документи, роз’яснювали кожну процедуру, підтримували тоді, коли здавалося, що сил уже немає.
Листопад 2023 року став для Сергія другим днем народження - днем, коли він отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні. За цим документом стояли не лише печатки й підписи, а небайдужі люди, які повірили в нього і допомогли відновити втрачене відчуття гідності та безпеки. Відтоді почалася тривала, непроста, але вже не самотня дорога - оформлення виїзних документів, консультації, численні візити, у яких поруч були фахівці міграційної служби, для яких ця робота стала справою серця.
Одного дня Сергій випадково побачив у телеграм-каналі фото свого маріупольського будинку. Того самого. Рідного.
Він був зруйнований. Понівечений. Знищений снарядами.
«Це був удар у серце», - зізнається Сергій.
Саме тоді прийшло усвідомлення, яке змінило все: дім - це не стіни. Не дах і не адреса.
Дім - це люди. Ті, кого любиш, хто тримає тебе, коли все навколо падає.
Сьогодні це Черкащина. І це - Україна.
Історія Сергія - це історія болю і світла водночас. Про втрати, які неможливо забути, і про любов, що дає сили жити далі. Про здатність починати спочатку навіть тоді, коли здається, що світ остаточно зруйнований.
