Ірина Кобеняк: професійність, мужність, незламність…
Саме такі риси поєднала в собі завідувачка Городнянського сектору УДМС у Чернігівській області. Вже понад 10 років Ірина Анатоліївна Кобеняк працює у цьому територіальному підрозділі, і 9 з них очолює його.
Городня - одне з міст Чернігівської області, що розташоване на прикордонні з країною агресором. До того ж Городнянська територіальна громада єдина в Україні межує з двома країнами - російською федерацією та республікою білорусь. Тож 24 лютого 2022 року саме у цей районний центр першими вторглися сотні ворожих танків, і саме городнянці першими, один на один, побачили обличчя ворога та відчули всі ті жахіття війни.
У той час, як люди полишали свої домівки рятуючись від окупантів, у родині Ірини Анатоліївни це питання навіть не розглядалось: чоловік одразу, в перші години повномасштабного вторгнення, пішов до ТРО, а сама вона з неповнолітньою донькою залишилась в Городні.
І хоча жінка могла виїхати в безпечніше місце, адже окупант ось-ось мав увійти в рідне місто, відданість державі, служіння на благо України та українців самі продиктували вибір – залишитись. Це патріотичне, серйозне рішення, завідувач Городнянського сектору Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області приймала під вибухи, у хаосі та повній невідомості, що буде далі, але з чітким розумінням та усвідомленням відповідальності керівника перед державою і перед людьми.
Часу на зволікання та роздуми не було - жоден документ, жодна інформація, яка була у Городнянському секторі УДМС у Чернігівській області. не мала потрапити в руки російських військових, адже від цього залежало життя людей. Тому швидко було організовано вивезення з приміщення документів та техніки в безпечніше місце.
Вже через годину після евакуації підрозділу ворог зайшов у Городню - місто опинилось в окупації, були підірвані всі мости і виїхати з районного центру не було можливості.
«39 днів під пильним оком ворога перебувало місто, сумно і боляче згадувати ті події лютого-березня 2022 року. В тяжких умовах - без продуктів, світла, тепла. Але найважчими були невизначеність і страх, обстріли та вибухи, постійна небезпека і загроза життю. І не менш страшне - ворожі війська розмістились у приміщенні Городнянського сектору УДМС у Чернігівській області, та постійно вели розшук співробітників підрозділу, щоб роздобути інформацію й документи, - розповідає Ірина Анатоліївна. – Та попри це все - нам вдалося повністю зберегти всі документи та не допустити витоку інформації».
Одразу після деокупації, у квітні 2022 року, працівники почали поступово відновлювати роботу сектору, але в іншому приміщенні та без доступу до баз даних, адже було зафіксовано розграбування підрозділу.
«Сьогодні Городнянський сектор УДМС у Чернігівській області функціонує на всю потужність, попри постійні обстріли й повітряні тривоги, надає адміністративні послуги громадянам. І це дуже важливо, бо ми розуміємо й чітко знаємо заради чого, й для кого ми працюємо!
І головне – працювати для кого є!» – зазначає Ірина Анатоліївна.
Життя під час війни – це поєднання постійного стресу, адаптації та сприйняття нової реальності, а безпека відносна, особливо на прикордонних та прифронтових територіях. Але це привід зупинятися.
Як би не намагався ворог та він не відніме у нас ані мрій, ані прагнень, ані майбутнього. Прикладом цьому є й Ірина Анатоліївна.
Після повномасштабного вторгнення вона офіційно зареєструвала шлюб, а саму подію молодята відсвяткували в колі побратимів чоловіка, які стали рідними для сім’ї за час оборони Чернігова. А у 2023 році в Ірини Анатоліївни народилася друга донечка. Втім жінка не пішла у декретну відпустку і вийшла на роботу.
Сьогодні Ірина Анатоліївна - кохана дружина, любляча матір, живе і працює у прикордонній зоні, та вважає, що радіти під час війни та відчувати щастя – можна. Це надає сили й наснаги підтримувати інших, добре виконувати свою роботу, бути корисними,там де ти є і де є можливість.
«Радійте дрібницям: смачній каві, зручному одягу, обіймам коханих, усмішці дитини. Використовуйте на повну кожну хвилину свого життя. Втілюйте те, що довго відкладали на потім. Щастя – це спосіб мислення, сприйняття себе і світу. Відчуття щастя і цінності життя може співіснувати з болем, випробуваннями і труднощами. Продовжувати жити – це теж Перемога», – зазначає Ірина Анатоліївна.
