Зберігаючи спокій для інших: історія однієї служби
Тетяна Єременко у цій професії вже понад 25 років, і її шлях – це історія про те, як не зачерствіти, навіть коли навколо змінюються цілі епохи. Вона починала свій професійний шлях на той час у паспортній службі у 1999 році в Лисичанську, що на Луганщині. Пригадує, як на початках найбільше її вразила величезна картотека – тисячі папок, за кожною з яких вона бачила не просто анкету, а живу людину. Це відчуття відповідальності Тетяна привезла з собою і до Львова.
Зараз вона працює у Львівському відділі №2 Західного міжрегіонального управління ДМС. Щодня через її стіл проходять десятки людей: підлітки, які ніяковіють під час оформлення свого першого національного паспорта чи то люди поважного віку, для яких втрата документа сьогодні може видаватися справжнім випробуванням.
Тетяна Леонідівна каже, що зараз, на 27-му році держслужби, вона відчуває свою роботу ціннішою, ніж будь-коли. Бо для багатьох, хто втратив документи через бойові дії чи під час окупації їхніх домівок російським агресором, звернення до міграційної служби – це перший крок до повернення відчуття безпеки.
Ті, хто працює з Тетяною, знають про її особливий дар – здатність транслювати впевненість, спокій та надійність через зовнішність, жести, міміку. Іншими словами, заспокоювати одним лише виглядом. Вона впевнена: якщо ти сам зберігаєш внутрішню рівновагу, то й відвідувач, яким би знервованим він не був, з часом заспокоїться.
І саме цей внутрішній спокій відображається в її робочому просторі, бо тут панує суворий лад: на робочому столі ви не побачите зайвих речей чи талісманів «на удачу». Тетяна вважає, що все найважливіше вона зберігає у пам’яті – це вдячні очі людей, яким вдалося допомогти у потрібний момент.
Повномасштабна війна рф проти України не оминула і її родину. Чоловік Тетяни отримав важке поранення на фронті під час виконання бойових завдань. Це змінило все життя нашої героїні, але водночас навчило ще сильніше цінувати підтримку одне одного у подружжі. Саме вдома Тетяна відновлює сили, а найкращий спосіб «перезавантажити» думки після роботи для неї – тихі прогулянки витоптаними стежками Стрийського парку у Львові.
Коли молоді колеги запитують, як витримати такий темп і навантаження, Тетяна відповідає просто:
«Головне – не втрачати людяність. І не соромтеся запитувати. Вчитися потрібно щодня, незалежно від того, скільки років ви працюєте та у якій професії».
Досвід Тетяни – це не про роки в трудовій книжці, а про вміння залишатися людиною у найтемніші часи. Для неї це і є способом триматися – бути корисною тут і зараз, поки наші Захисники та Захисниці виборюють право на життя у вільній країні. Сьогодні вона просто робить свою справу: спокійно, професійно та з великою повагою до кожного, хто звертається за допомогою. Тетяна впевнена, що саме з такої щоденної відповідальності та щирої людяності й будується держава, у якій хочеться жити.
