Обличчя ДМС: Зоя Головатюк - під сталевою бронею - серце, яке знову вчиться жити
До УДМС у Тернопільській області разом зі своєю чотирилапою компаньйонкою Лакі завітала військовослужбовиця Зоя Головатюк - жінка із сильним характером, непростою долею та щирим серцем. Спершу вона прийшла за консультацією з питань громадянства, однак звичайний візит до державної установи став для неї приємним відкриттям.
За кілька днів Зоя повернулася знову. Цього разу із символічним подарунком як знаком вдячності колективу - прапором 44 окремої артилерійської бригади імені Данила Апостола, у якій проходить службу. Під час зустрічі вона поділилася власною історією, роздумами про адаптацію державних послуг до потреб військовослужбовців і ветеранів, важливість емоційної підтримки та роль тварин-компаньйонів у поверненні до цивільного життя.
Контракт із ЗСУ Зоя, яку побратими називають «сталевою леді», уклала ще у 2016 році. Це було свідоме рішення нести службу поруч із чоловіком та продовжити справу діда, учасника Другої світової війни, який захищав Україну. Вона з тих, хто не з чуток знає, що війна росії проти України почалася не у 2022 році, а ще у 2014-му.
«Коли у 2016 році я опинилася у зоні бойових дій неподалік до позицій “рогатих” (примітка - росіян), тоді прийшло справжнє усвідомлення, що попри всі розмови “нас там нет”, саме російські солдати били по нас. Тоді багато цивільних ще не вірили, що “братній народ” міг прийти на нашу землю. А я вже жила в реальності, де сьогодні п’єш чай із побратимами, а завтра їх убивають ті, кого “там немає”», - згадує військова.
Говорячи про службу жінок в армії, Зоя наголошує: жінкам є місце у війську, однак іти туди потрібно не за покликом емоцій, а з холодним розумом.
«Все, що лягає на плечі чоловіків-військових, так само лягає і на жіночі - важкий бронежилет, фізичні навантаження, втрати побратимів і переживання, які залишаються назавжди».
Після смерті чоловіка Зоя продовжила службу, залишившись на шляху, який вони колись обрали разом. Каже, пережити втрату допомагає поезія. У віршах вона наче продовжує діалог із коханим, говорить те, що не встигла сказати за життя, дякує і просить вибачення.
Ще однією підтримкою для неї стала Лакі - собака породи азорська пастуша, або сан-мігельська філа. Уже п’ять років чотирилапа супутниця поруч із господаркою у цивільному житті.
«Часто люди лякаються Лакі через її розміри, можуть реагувати агресивно, але не задумуються, ким ця собака є для мене. А вона - моя підтримка і розрада. Дуже важливо, що державні установи стають доступнішими для людей із тваринами. Але разом із можливостями має зростати й відповідальність власників - собака повинна мати щеплення, паспорт і намордник», - говорить Зоя.
Під час зустрічі Зоя наголосила: сьогодні військовим і ветеранам надзвичайно важливо відчувати не лише доступність послуг, а й людяне ставлення. Безбар’єрність починається не з пандусів чи табличок, а з уміння вислухати, проявити повагу, підтримати й поставитися з розумінням. Адже після пережитого на війні саме прості людські речі - щира розмова, спокійна атмосфера, відсутність осуду та готовність допомогти - часто стають для людини не менш важливими, ніж сама державна послуга.
