Віктор Лопатін: людина, яка завжди поруч
Найбільше до серця Віктор Лопатін приймає історії людей, які опинилися в скрутному становищі. Тож, коли до Заводського відділу ДМС у м.Миколаєві, який очолює пан Віктор, звернулась громадянка з маленькою дитиною на руках і з складною життєвою ситуацією, то не було ні секунди сумніву, аби допомогти і підтримати її.
Професійна діяльність Віктора Лопатіна у структурі МВС почалась в далекому 1996 році., а на посаду начальника Заводського відділу ДМС у м.Миколаєві заступив у 2012 році. Яку б посаду він не займав, в якому б відділі він не працював, під його керівництвом показники роботи завжди були одні з найвищих в Миколаївській області.
На своєму професійному шляху пан Віктор пройшов чимало випробувань та бачив чимало людських доль. Але до 24 лютого 2022 року пан Віктор навіть і не підозрював, що найбільшим його випробуванням в ДМС стане війна.
Як і всіх українців, повномасштабне вторгнення Росії в Україну застало пана Віктора зненацька. Але він не розгубився, не панікував, бо чітко розумів, що на нього та його відділ впаде велике навантаження. Адже миколаївці, в числі яких були і співробітники ДМС, масово виїжджали з міста, рятуючи свої сім’ї, бо загроза окупації міста в перші місяці війни була дуже висока.
Віктора Лопатіна та одного з головних спеціалістів Заводського відділу не зупинили в перший тиждень війни активні обстріли та масова паніка серед миколаївців. Вони вийшли у відділ та приступили до своїх обов’язків. На той момент найактуальнішою послугою було продовження строку дії паспорта для виїзду за кордон та вклеювання в нього фотографії дітей, адже всі реєстри були вимкненні задля безпеки.
«Людей було дуже багато. Всі були в паніці, розгублені. В основному йшли до нас за продовженням строку дії паспортів, за консультаціями стосовно документування коли країна в стані війни та навіть ставили питання, які геть не стосуються діяльності міграційної служби. Ми надавали допомогу в будь якому випадку, з будь якими запитами, бо розуміли, що є «обличчям» держави і повинні були зберігати спокій та підтримувати населення» - згадує пан Віктор.
В такому режимі, в складі двох міграційників, Заводський відділ пропрацював декілька місяців. Потім почали поволі повертатися всі інші спеціалісти відділу, навантаження розподілялося, ставало трохи легше. Але постала нова задача: треба було підставити плече допомоги тепер вже колегам з Управління ДМС у Миколаївській обл. Так як, на той час, Управління знаходилось в більш небезпечному районі міста ніж Заводський відділ, то пан Віктор запропонував їм розміститися в себе у відділі.
«В стінах нашого відділу нас було дуже багато. Ми були як у вулику. Але головним було те, що робота ДМС в місті не зупинялась. Як кажуть: у тісноті, але в добрі.»
Як згадують міграційники Управління, пан Віктор робив все, аби їм всім було комфортно працювати, ніколи сам не падав духом і їм не давав. Ніякі повітряні тривоги, шахеди та ракети, ніколи не зупиняли Віктора Лопатіна аби не прийти на роботу вчасно. Його навіть не зупинив приліт ракети у будівлю по сусідству з його відділом. Після нічного прильоту, на ранок, без запізнень двері Заводського відділу були відкриті і відділ був готовий приймати громадян.
За 4 роки повномасштабного вторгнення ніщо не похитнуло внутрішній спокій і рівновагу Віктора Лопатіна, окрім однієї історії. В один з лютневих днів 2026 року до Заводського відділу з питання набуття дитиною громадянства України звернулася пані Валерія. Весь колектив Заводського відділу на чолі з паном Віктором були вражені від історії пані Валерії.
«Жінка була розгублена, адже опинилась сама, з дитиною на руках. Вона поділилась з нами, що за кордоном її ошукали і вона була вимушена повертатись в Україну додому майже без грошей і особистих речей. Звернулась до нас аби оформити громадянство дитині, щоб мати можливість скористатися іншими адміністративними послугами і оформити документи на соціальні виплати на дитину» - поділився пан Віктор.
Пан Віктор настільки був вражений долею жінки, що не зміг стояти осторонь. Він негайно разом зі своїм колективом організував збір речей першої необхідності та продуктового кошика. До колективу приєднався інший відвідувач відділу, який за власний кошт придбав для дитини весь необхідний сезонний одяг.
Віктора Лопатіна ніколи не можна побачити без усмішки. Він завжди в гарному настрої, оптимістично налаштований та готовий прийти на допомогу. Його сила в тому, що він вміє цінувати свій колектив, відданий своїй справі та ніколи не падає духом.
