«Поки я відвідую змагання - я живу!»: історія 75-річного Юрія Івановича Логунова
«Спорт - це моє життя, тому я не зупиняюсь і ставлю собі все нові і нові цілі!»
Саме так говорить 75-річний Юрій Іванович Логунов - майстер спорту міжнародного класу, чемпіон Європи, рекордсмен і людина, яка навіть у поважному віці продовжує активно тренуватися та брати участь у міжнародних змаганнях.
З Юрієм Івановичем Логуновим команда мобільної групи УДМС у Миколаївській області познайомились під час виїзного прийому громадян. Юрій Іванович звернувся за послугою оформлення паспорта для виїзду за кордон. Команду УДМС зацікавило в яку країну і для чого їде 75-річний чоловік. Відповідь, м’яко кажучи, здивувала: на змагання з важкої атлетики.
І це зовсім не випадковий епізод у його житті. За плечима спортсмена - десятки років тренувань, перемог, поїздок, нових знайомств і неймовірних історій. Але найголовніше - незгасна любов до справи, якій він присвятив усе своє життя.
Народився Юрій Іванович у Грузії, де прожив 20 років і отримав освіту у залізничному технікумі, а у 1972 році поступив у інститут у Кривому Розі. Важкою атлетикою почав займатися у 17 років в технікумі. Тоді викладач фізичної культури звернув увагу на його зріст - 152 сантиметри - та міцну статуру хлопця й запропонував спробувати себе у важкій атлетиці.
«На першому занятті викладач фізичної культури одразу сказав мені, що з моїми фізичними даними треба штангу підіймати. Я не повірив, що зможу цим займатися. Але через пів року вмовлянь погодився спробувати - і в мене вийшло. Та так сподобалося, що й по сьогодні займаюся» - згадує пан Юрій.
Ця перша спроба стала початком справи, яка назавжди залишилася частиною його життя. Попереду на Юрія Івановича чекали щоденні тренування, навчання, змагання, перемоги та поразки, які ще сильніше мотивували йти до нових цілей. Важка атлетика настільки міцно вросла у життя пана Юрія, що навіть на розпис зі своєю дружиною, Юрій Іванович приїхав до РАЦСу зі спортивної зали, одразу після тренування.
Цікавим випадком стала і наступна історія з життя Юрія Івановича. Якось, приїхавши з дружиною відпочивати до м.Очакова, до пана Юрія підійшов незнайомий чоловік. Незнайомця зацікавило чи не спортсмен пан Юрій. Коли той підтвердив це, вони розговорились, поспілкувались, та виявилось, що Юрій Іванович з дружиною не мають власного житла. Незнайомець запропонував свою допомогу в цьому питанні, розказав як можна пану Юрію потрапити в чергу на квартиру як спортсмену і які документи для цього потрібно. Отак, через рік, Юрій Іванович з дружиною тримали ключі від власної квартири у м.Очаків. Юрій Іванович і досі, згадуючи цю історію, не може до кінця повірити що таке може трапитися в житті людини.
Переїхавши, життя почало набирати нові оберти. Нові цілі, нові змагання, нові медалі. Одним з найважливіших моментів того відрізку життя стало виконання нормативу на звання майстра спорту міжнародного класу на Чемпіонаті СРСР 1984 року. На той час пану Юрію було 33 роки. І здавалося, зараз на нього чекає новий етап життя, але на той час поняття про вік були дещо іншими ніж зараз. Пану Юрію казали, що він вже старий для подальшої кар’єри важкоатлета, тому через два роки, йому прийшлося закінчити спортивну кар’єру на довгих 20 років.
Протягом цього часу, Юрій Іванович працював на різних будівництвах за своєю спеціальністю, жив своє спокійне, розмірене життя. Допоки у 1992 році, йому не запропонували бути одним з дитячих тренерів в Фізкультурно-оздоровчому комплексі у м.Миколаєві. Це стало новим свіжим ковтком у житті Юрія Івановича.
Так він почав тренувати майбутніх важкоатлетів, возити їх на різні змагання по Україні, поки у 2006 році йому не запропонували особисто прийняти участь у чемпіонаті Європи для ветеранів спорту. Так, у 55 років, неочікувано для себе, Юрій Іванович знову почав виступати та відновив кар’єру професійного спортсмена.
«Ти ніколи не знаєш, що тебе чекає в житті. Для чогось одного, в свої 33 роки я виявився вже старим, а для іншого, у свої 55 — молодим і перспективним.» - зазначає пан Юрій.
Першою медаллю привезеною з Європи стала медаль з Німеччини у 2006 році, що поклала початок нового яскравого і цікавого етапу в житті. Але найяскравішим спогадом за усі роки участі у міжнародних змаганнях став чемпіонат у Греції 2008 року. Тоді Юрій Іванович вигриз золоту перемогу, в яку його суперники і судді не вірили, так як з трьох спроб, перші дві були невдалі.
«Природа та просякнуте цитрусами повітря Греції, мені дуже сильно нагадали Грузію, в якій останній раз я був у 1975 році: дитинство, юність, перші кроки у важкій атлетиці. Може саме це і дало мені сили виграти, встановивши світовий рекорд у поштовху з результатом у 89 кг (вага штанги 89 кг.). Штанга важила в 1,5 рази більше ніж я.» - з посмішкою згадує пан Юрій.
З початком війни Юрій Іванович не перестав відвідувати змагання і виступати за Україну. Польща, Норвегія, Албанія, Бельгія - це країни, з яких пан Юрій привіз призові місця за час війни. Після нового року збирається на чемпіонат Європи, який буде проходити у Фінляндії. Саме для цього чемпіонату він оновлював свій закордонний паспорт.
Єдине, що змінила війна, це те, що Юрій Іванович перестав тренувати дітей. Адже до війни, пан Юрій тренував дітей не тільки у школі, але й у своєму гаражі, в якому він обладнав спортивний зал для тренувань з важкої атлетики.
«Завдяки спорту я отримав багато хорошого і неймовірного в своєму житті. Я у юності повірив в себе. Маю багато успішних учнів-спортсменів. Я побачив майже весь світ. Майже в кожній країні, де я виступав, маю гарних друзів і товаришів, які мене завжди чекають і раді бачити. Моя дружина, з якою ми вже 50 років разом, мене не стримує, а підтримує, що надає сил рухатися далі. Адже дружина як ніхто інший знає, що поки я тренуюсь і змагаюсь — я ЖИВУ!» - каже Юрій Іванович.
На питання, скільки ще років планує їздити на змагання, пан Юрій з посмішкою на вустах відповів:
«Я планок собі не ставлю, але орієнтир тримаю на своїх європейських колег. Бо серед них є спортсмени, яким 90 років. Тому буду займатися і їздити поки будуть сили і бажання. Тим паче сьогодні новий закордонний паспорт отримав, тому в найближчі декілька років мене нічого не стримує.»
Історія життя Юрія Івановича Логунова - це яскравий приклад того, як ніщо, ні вік, ні життєві випробування, та навіть відсутність залу для тренування, не здатні зупинити людину на шляху до перемог. Головне - мати силу духу, віру в себе та бажання рухатися вперед, незважаючи ні на що.
