Живі історії служби: коли допомагати - це вибір серця
Є люди, про яких не розкажеш лише кількома рядками з біографії. Їхню історію краще вимірювати не посадами чи роками роботи, а вчинками.
Асеведо Еспіно Луіс Костянтин, головний спеціаліст Відділу оформлення документів № 3 Управління з питань паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ ДМС у Харківській області, працює в системі міграційної служби з 2018 року.
У грудні 2021 року він переїхав до Харкова та продовжив службу вже в ДМС у Харківській області.
А потім настав лютий 2022-го…Повномасштабна війна змінила звичний ритм життя. Костя тимчасово переїхав до Львова. Але навіть далеко від Харкова не зміг просто залишатися осторонь.
З квітня він почав активно займатися волонтерством. Після звільнення Київщини разом із друзями знаходив гуманітарні вантажі, генератори та медикаменти й доставляв їх до Ірпеня та Бучі.
«Ми просто шукали можливості допомогти. Якщо знаходили необхідне — везли туди, де це було потрібно», — згадує Костя.
Коли у травні повернувся до Харкова, знову вийшов на роботу. Тоді працівники ДМС працювали у цокольному приміщенні ГУ ДМС у Харківській області. Поруч із виконанням службових обов’язків Костя продовжував волонтерити - шукав, перевозив і роздавав речі першої необхідності людям, які залишалися на Північній Салтівці.
«Напевно, найбільше запам’яталося те, наскільки люди тоді потребували не лише речей. Їм було важливо знати, що про них пам’ятають і що вони не залишилися самі», — говорить Костя.
Це були не просто поїздки та гуманітарні пакунки. За кожною адресою - люди. Хтось залишився без житла, хтось втратив усе, а дехто просто потребував підтримки.
«У той час було важливо не питати, чи можеш ти щось змінити. Треба було просто робити те, що можеш», — саме таким принципом Костя керувався у найскладніші місяці війни.
Ще один важливий момент його історії розпочався у грудні 2022 року. Разом із колегами ДМС Харківщини він уперше пішов здавати кров. Це рішення стало доброю традицією. Відтоді Костя регулярно, приблизно кожні 3–4 місяці, стає донором.
Для нього допомога - це не щось виняткове. Це частина життя. Іноді вона має вигляд гуманітарного вантажу, який потрібно довезти до людей. Іноді - пакунка з найнеобхіднішим. А іноді - кількох сотень мілілітрів крові, які можуть стати чиїмось шансом.
У нашому проєкті ми хочемо показувати саме таких людей — справжніх, небайдужих, сильних не лише професійно, а й по-людськи.
Бо за кожним працівником Міграційної служби України— живі історії героїв.
І наша нинішня про те, що навіть у найважчі часи людина може залишатися опорою для інших.
