Віктор Томашевський: "Чи спроможний я рухатись далі?"
Є люди, про яких колеги говорять просто: «На нього завжди можна покластися». Саме таким знають Віктора Томашевського ті, хто працював і працює поруч із ним.
За понад тридцять років трудової діяльності він пройшов шлях від учителя до керівника підрозділу Державної міграційної служби. Після роботи в освітній сфері присвятив себе службі в органах внутрішніх справ, де працював дільничним інспектором, оперативним черговим, а згодом очолив підрозділ ВГІРФО.
Працюючи дільничним інспектором, Віктор Томашевський відповідав за забезпечення правопорядку на території кількох населених пунктів. До нього зверталися не лише тоді, коли потрібно було відновити порядок чи вирішити конфлікт, а й за порадою та підтримкою. Відповідальність, принциповість, уміння слухати людей і знаходити виважені рішення завжди були його головними рисами.
Із 2012 року він очолює Здолбунівський відділ Управління Державної міграційної служби у Рівненській області. За цей час зарекомендував себе як досвідчений керівник, який не боїться відповідальності, уміє згуртувати колектив і підтримати кожного працівника. Колеги поважають його за професіоналізм, справедливість, людяність і відкритість у спілкуванні.
Сьогодні Віктор Томашевський ділиться історією, яка назавжди змінила його життя.
«А потім прийшла повномасштабна війна. За цей час змінилася країна, змінилися й ми.
Те, що вчора було надзвичайним, стало щоденною реальністю.
У серпні 2025 року мій син Назар загинув під час виконання бойового завдання на Херсонщині. Він встиг створити сім’ю, але вже ніколи не зможе продовжити свій рід.
Через рік, озираючись назад, я розумію, що якби не люди, з якими я працюю, і не обсяг роботи, який допоміг на певний час приглушити біль утрати, я не мав би сенсу жити далі.
Честь і вдячність людям мого рідного краю, які в найважчі для країни часи залишаються на своєму місці й гідно виконують свою роботу.
Цей рік — це шлях, який мені важко було пройти. Йду далі з болем, але й з надією і вірою в майбутнє.»
Історія Віктора Томашевського — це приклад того, як за посадою завжди стоїть людина зі своїм життєвим шляхом, досвідом, випробуваннями та цінностями. Багаторічна служба, відповідальність перед людьми й сила рухатися далі — саме це формує справжнє обличчя державної служби.
«Живі історії служби» — це люди, за якими стоять не посади, а справжні життєві історії.
