Живі історії: Тетяна Ільчук - бути корисною там, де ти є
Медіапроєкт «Живі історії служби» приваблює тим, що є чудовою платформою для розкриття особистих історій звичайних людей, які працюють у колективах міграційної служби. Як державні службовці, вони рідко чи майже не потрапляють у фокус масової уваги. Але вони варті того хоча б тому, що попри всі негаразди і лихоліття цього часу залишаються на своєму робочому місці. Тут і зараз в Україні – на прифронтовій території, у столиці чи у тилових регіонах. Небезпека є реальною будь-де, бо ця несправедлива, підступна і брутальна війна не залишила вільного місця для безтривог…
У загальний портрет непересічних особистостей міграційної служби, на наш погляд, гармонійно вплітається історія про життя і відданість улюбленій справі Тетяни Ільчук з Івано-Франківська.
Сім років тому на конкурсному відборі кандидатів на посади державної служби в регіональне управління міграційної служби Тетяна стала справжньою кадровою знахідкою. Надзвичайно відповідальна людина, якій небайдуже не лише за власну репутацію, але й за авторитет усього колективу – нині Західного міжрегіонального управління ДМС.
Я перебуваю на державній службі, і для мене це не просто робочі години, завдання, документи чи рішення. За кожним зверненням, за кожною історією - окрема людина, її тривоги і життєві обставини. Причому не завжди приємні. Бо на напрямку, де працюю, йдеться про питання врегулювання міграційного статусу іноземних громадян. І треба розуміти, що не кожний відвідувач планував або мав бажання спілкуватися з працівниками міграційної служби. Але переконана, що всі іноземні громадяни, які звертаються чи не звертаються до нас, повинні відчувати нашу державу — її законність і вимоги дотримання порядку, чіткість у застосуванні законодавства, повагу і справедливість.
Заступник начальника управління – начальник відділу адміністративної діяльності та статистичної звітності управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЗМУ ДМС Тетяна Ільчук за напрямом діяльності має широке і багатогранне коло посадових обов’язків. Часом видається, що їх сукупність визначалася наче конкретно для Тетяни Олексіївни, наскільки вони органічно вписуються у притаманні їй характер, можливості і відповідальність.
Тетяна вільно володіє англійською. Комунікативна компетентність неабияк допомагає у роботі з іноземцями, пришвидшує процедуру, а відтак й ухвалення рішень, які є логічними з точки зору дотримання українського законодавства і максимально зрозумілими для іноземного громадянина.
Моя робота є частинкою колективних зусиль і взаємодії. Хочу бути професійною, принциповою і корисною людям — незалежно від того, наскільки буденною іноді може здаватися конкретна робоча справа. Війна спричинила непередбачувані зміни у житті не лише усіх українців, а також багатьох іноземних громадян, які опинилися у складних ситуаціях в Україні. Важливо донести до кожного іноземця, що відповідно до свого статусу в нашій країні він має як можливості користуватися правами та свободами, так і обов’язки дотримуватися визначених правил перебування.
Тут ставимо крапку. Робочих питань надалі майже не торкатимемось, адже цікавіше дізнатися про мистецтво щоденного балансу між офіційним статусом державної службовиці та приватністю нашої героїні.
Тетяна Олексіївна є берегинею багатодітної сім’ї, в якій зростають троє дітей: і якщо двоє підлітків вважають себе майже дорослими, то найменшому синочкові лише 2 рочки. Малюкові доводиться звикати бути самостійним з перших місяців життя. Чоловік Тетяни є військовослужбовцем Збройних Сил України. Це служба під величезним психологічним тиском, з жорсткою дисципліною та ненормованим графіком. Отже, практично увесь побут, турбота про домашній затишок та інтереси дітей – зона відповідальності Тетяни Олексіївни. Поєднувати відповідальну роботу на користь держави з турботою про родину і оселю — постійний виклик, який вимагає надзвичайних навичок в контролі за часом, встигнути зробити все і всюди.
… Її ранок починається задовго до того, як увімкнеться комп’ютер на робочому місці. Вона ще вдома, тож перш за все треба подбати про сніданок для сім’ї, зателефонувати до 15-річного сина-ліцеїста, який навчається за межами міста власних батьків, розпитати 16-річного сина, як у нього справи у коледжі, підготувати малюка до дитячого садочка, спланувати покупки і сімейну логістику після роботи. І так щодня.
Проте вирішення навіть найважчих робочих чи побутових питань не порівняти з постійними відчуттями тривожності за те, що відбувається за сотні кілометрів від Івано-Франківська. Там, де безпосередньо пролягає лінія зіткнення з ворогом. Там її молодший брат Роман.
До війни він з сім’єю проживав і мав успішну справу за кордоном. На початку березня 2022 року приїхав в Україну і самостійно зголосився в територіальний центр комплектації. Спочатку йому порадили зачекати, але вже на ранок молодий чоловік був у строю. Відтоді постійно на передовій, бо він і його побратими виконували найважчі бойові завдання, відвойовуючи українську землю метр за метром. Вони були першими, хто проривався в населений пункт чи на ворожу позицію в посадці. Це після роботи саме таких хлопців з’являлися новини про деокупацію того чи іншого населеного пункту. Сьогодні ж Роман – бойовий офіцер, командир роти радіоелектронної боротьби, захищає небо від ворожих безпілотників.
Коли твій близький родич на фронті, то війна перестає бути чимось далеким. Вона стає частиною твоїх думок щодня. Напевно неможливо одним словом поділитися своїми відчуттями. Це і гордість, і тривога, і великі переживання, коли довго не телефонував. Бувають моменти, коли дуже хочеться, щоб він був поруч, щоб можна було поговорити з ним не телефоном.
Довгоочікувана нагода наговоритися досхочу випала у березні минулого року, коли Роман приїхав у відпустку з подвоєною радістю. Дружина Ольга подарувала чоловікові синочка. На жаль, дні відпустки промайнули наче короткий літній сон, від якого так не хотілося прокидатися.
А потім настав час повертатися до звичної реальності. І знову телефонні розмови, які вже стали для брата з сестрою однією з головних ліній життя. Короткі, уривчасті, де кожне «Алло» звучить як найбільше полегшення у світі.
Я дуже пишаюся cвоїм братом. Для мене Роман насамперед близька людина, з якою ми дітьми разом зростали, яку люблю і за яку щодня переживаю, радію його успіхам, розділяю сум втрати його побратимів… З деякими була знайома, це дуже важко…
Учора, сьогодні і завтра на державній службі - це звичайні робочі будні з двома вихідними днями, - скажуть ті, хто жодного дня не працював у цій сфері, і часто уявляють державну службу як суцільну паперову бюрократію або, навпаки, як абсолютно спокійну роботу «від години до години». Насправді ж реальність є не такою. Бо це постійна динаміка і певний стрес від необхідності швидко реагувати, виконувати термінові доручення, готувати чи погоджувати важливі документи, відповідати на запити громадян. Кожне слово, лист чи звіт мають юридичну вагу. І навіть якщо день планувався порівняно спокійний, одне термінове доручення здатне повністю змінити всі пріоритети.
Ця специфіка є постійною в робочих буднях Тетяни Ільчук. Вона формує її щодня і щомісяця. Щоб мати успіх завдяки спільним зусиллям, щоб мати задоволення від результатів власної кропіткої праці, щоб бути корисною на відповідальній службі.
Добре робити свою справу там, де я є. Бути корисною людям. Працювати так, щоб не було соромно за те, що відбувається на моєму робочому місці. Щоб кожне рішення було законним, а кожна людина, яка до нас звертається, отримувала належне ставлення.
А між тим Тетяна Олексіївна зазвичай і запросто поєднує в собі найкращі риси доброзичливої порадниці для колег по роботі, небайдужої і завзятої до добрих справ людини. На початку війни Тетяна Олексіївна зуміла об’єднати багатьох людей для придбання і передачі у підрозділ ЗСУ автомобіля. Вона ж щороку бере участь у Всеукраїнському радіодиктанті національної єдності і традиційних Шевченківських читаннях в Івано-Франківську, вона ж щиро вкладає свою частинку вдячності нашим Захисникам і Захисницям, ставши постійним донором крові для важкопоранених воїнів.
