Чужих дітей не буває: історія жінки, яка відкрила дім і серце
Тільки одна думка не давала заснути пані Тетяні цілу ніч: «Чи вистачить нам сил забрати одразу п’ятьох малих дітей та виховати їх під час війни? Чи зможемо ми дати їм все чого вони потребують?» І тільки віра в серці і бажання подарувати сім’ю ще одним дітям переконали Тетяну вже на ранок поїхати оформлювати всі документи, аби забрати дітей додому.
Історія Тетяни Данчул - це не тільки яскравий приклад мужності і внутрішньої сили, але і самовідданої, щирої любові без очікувань.
У далекому 1996 році особиста втрата в сім’ї Тетяни спонукала її оформити першу опіку над дитиною. Її бажання підтримала вся сім’я: чоловік, син, батько. Завдяки цьому кроку, пані Тетяна змогла вибратися з емоційної прірви і знайти нові сенси в своєму житті. Минав час, життя йшло своїм плином, як доля підготувала новий поворот в житті Тетяни: її похресник залишився без батьків. Єдина людина, якій він довірився і прийшов за поміччю була Тетяна, яка не роздумуючи оформила опіку над ним.
Проходили роки, сім’я росла, всі діти виховувались в рівних умовах та в любові, старші діти йшли у самостійне життя, молодші підростали, будувались плани на майбутнє, допоки все не змінила війна.
Питання про виїзд сім’ї за межі Миколаївської області у більш безпечніше місце не йшлося і мови. А за виїзд за межі країни навіть думок таких не з’являлось.
«Звичайно було страшно і тривожно за дітей, звичайно ми були розгублені і не могли зрозуміти, як нам діяти і що робити далі. Але я з чоловіком і з моїм батьком прийняли рішення нікуди не їхати. Україна - наш дім, наша земля і ми хочемо бути всі разом вдома».
На незламний дух та внутрішню силу Тетяни, війна не вплинула. За останні три роки, Тетяна забрала у свою сім’ю шістьох дітей, п’ятеро з яких рідні брати і сестри. Після пропозиції забрати до себе у сім’ю цих діток, пані Тетяна роздумувала пару днів, думки не давали заснути: війна, одразу п’ятеро дітей, всі ще досить малого віку, чи вистачить у нас сил...
«Бог нам випробувань не по силам не дає. Якщо Бог вірить в те, що я зможу справитись з чимось, тоді і я повинна в це вірити» - поділилась Тетяна.
З сім’єю пані Тетяни ми познайомились під час роботи мобільної групи у с.Іванівка Куцурубської громади Миколаївської області. Тетяна звернулась за послугою оформлення паспортів громадянина України для виїзду за кордон для своїх десятьох дітей. Вся команда мобільної групи легко налагодила контакт із дітьми, знайшли з ними спільну мову та вибудували індивідуальний підхід до кожної дитини, аби процедура оформлення паспортів стала для кожного комфортною і легкою. Особливо команду вразило те, з якою любов’ю в очах пані Тетяна дивилась на кожну дитину, а їхнє тепле і дружнє спілкування один з одним не залишило у міграційників жодного сумніву, що в сім’ї пані Тетяни панує любов, турбота і взаємна підтримка.
«Мені часто кажуть, що ці діти виростуть, підуть у самостійне життя і мене навіть «дякую» не скажуть. Але суть в тому, що я виховую і вкладаю в них частинку своєї душі не для того аби почути від них «дякую». А для того, щоб ці діти відчули, що таке сім’я і що таке любов».
Девіз, за яким живе сім’я Тетяни: «Чужих дітей немає. Кожен заслуговує на любов. Якби кожна родина забрала б до себе хоч одну дитину, то щасливих дітей стало б набагато більше».
