За покликом живої землі
В УДМС у Тернопільській області посвідку на постійне проживання отримала громадянка Швейцарії Крістіна Лібергер. До цього більше як десять років жінка проживала в Україні на підставі посвідки на тимчасове проживання та щороку змушена була її поновлювати. А це - додатковий час і клопоти, адже мешкає і працює вона у селі Потутори, що більш ніж за 60 кілометрів від Тернополя.
Чотирнадцять років тому швейцарську вчительку до невеликого українського села привела мрія. Серед її захоплень - садівництво, органічне та біодинамічне землеробство, відновлення ґрунтів. Саме у Швейцарії Крістіна познайомилася з українцями, які поділяли її цінності та бачення. Так поступово й розпочався її шлях до України.
«Можна сказати, мене покликала земля. Я приїхала до знайомих, які на базі колишнього колгоспу починали розвивати сучасне органічне господарство. Тут було 400 гектарів “живої землі” й можливість створити щось власними руками. Довгі роки я була зразковою громадянкою, вчителькою, мамою, а тут з’явився шанс здійснити свою мрію. Так почалася наша дружба і багаторічна співпраця», - розповідає Крістіна.
Те, що колись було невеликим захопленням, згодом переросло у повноцінну українсько-швейцарську ферму ТОВ «Жива Земля Потутори» та власну справу Крістіни - виробництво органічних чаїв і спецій «Приправи з Потутор». Сьогодні це не лише крафтове виробництво, а й справа, що об’єднує людей та підтримує місцеву громаду.
«Зараз у нас невелике, але вже добре знане виробництво, де працюють шість жінок. Ми вирощуємо і переробляємо близько 50 видів рослин. В асортименті - 12 видів трав’яних чаїв, п’ять сумішей спецій та окремі трави як самостійні інгредієнти. Мені дуже приємно, що українцям близькі наші смаки й вони тепло сприймають нашу продукцію. У кожному чаї я хочу передати смак природи, показати цінність і користь трав. Кожен напій має свій характер і настрій, тому й народилися поетичні назви - “Ранок срібно сяє”, “Вечір золотий”, “Квітка”, “Зимові візерунки”», - ділиться жінка.
Для Крістіни крафтове виробництво - значно більше, ніж бізнес. Це можливість зберігати професійні традиції, створювати робочі місця у селі та залучати молодь до розвитку громади.
Невдовзі жінка вирушить до Швейцарії і зізнається, що там найбільше сумуватиме за українським небом і людьми.
«Я виросла серед Альп, де навколо гори й лише трішки неба. А в Україні небо безкрає. І люди тут особливі. Спочатку можуть здаватися стриманими, серйозними й дещо відстороненими, але коли знайомишся ближче, їхні усмішки стають теплими, мов сонце. Мені дуже приємно, що за всі роки, поки я щороку поновлювала посвідку, працівники міграційної служби завжди щиро допомагали. Я не завжди була ідеальною відвідувачкою - бувало, й документи забувала. Але тут мене зустрічали як добру знайому. І хоча тепер у мене посвідка на постійне проживання, яка вже не потребує щорічного обміну, я все одно хочу приходити сюди в гості - і разом смакувати наш чай».
