Характери, гартовані немирним атомом
Напередодні 40-ї річниці Чорнобильської трагедії в УДМС у Тернопільській області відбулася зустріч із людьми, чиї долі назавжди пов’язані з подіями 1986 року. Серед них — Борис Іванович Коваль, голова громадської організації інвалідів-ветеранів ОВС «Чорнобильський щит», та Борис Олексійович Петик, полковник ОВС, ветеран паспортної служби, ліквідатор.
Говорили не лише про події 1986 року, а й про людей і про те, як у горнилі боротьби з невидимою небезпекою формувався їхній характер — твердий, відповідальний, внутрішньо зібраний. Саме цей характер і сьогодні визначає їхнє життя.
Борис Іванович Коваль очолює громадську організацію інвалідів-ветеранів ОВС «Чорнобильський щит», яка з 2012 року діє на Тернопільщині. Його сьогоднішня діяльність — це продовження служби, тільки в інших умовах. Він гуртує ветеранів, підтримує їх, відстоює їхні інтереси. Дає голос тим, хто колись рятував інших, а тепер сам потребує уваги.
Його характер — чіткий, організований, відповідальний. У 1986-му ці риси проявилися як необхідність, а сьогодні стали життєвим принципом. Він не лише пам’ятає історії та обличчя, а й зберігає архівні фотографії, тому що пам’ять для нього — це теж форма відповідальності.
Інший вимір цього характеру — у спогадах Бориса Олексійовича Петика.
10 травня 1986 року, менш ніж за місяць після аварії на Чорнобильській АЕС, він очолив групу з п’яти спеціалістів паспортної служби Тернопільщини і вирушив у зону катастрофи.
Перед від’їздом він зателефонував братові, який закінчив факультет ядерної фізики, і від нього дізнався прості, але життєво важливі речі: не вживати місцевих продуктів, не пити воду. У зону тернопільські паспортисти приїхали без дозиметрів і спеціального спорядження, мали лише рентгенівську плівку, яка згодом покаже рівень опромінення.
Серед покинутих будинків і садів стикнулися з ілюзією звичайного життя, і тоді достигла полуниця на грядках ледь не стала фатальною спокусою для його підлеглих, але Борис Олексійович вчасно їх зупинив.
Упродовж місяця група виконувала завдання з евакуації паспортних служби з Чорнобиля та Прип’яті, перевозили документи, картотеки, паспортні книги у безпечні місця. Паралельно патрулювали територію, виявляли мародерів.
У цих умовах формувалися витримка, рішучість, здатність діяти в невизначеності.
Ціна цього досвіду надзвичайно висока. Організм Бориса Олексійовича тоді отримав 31,5 рентгена опромінення. Наслідки відчутні й сьогодні. Але його ставлення до життя не зламалося.
Я завжди був фаталістом, — каже він. — Вірю, що така моя доля. І дякую Богу за прожиті роки. Вірю і в свого Янгола-Охоронця — відчував його присутність і там, у Чорнобилі.
Ця віра — ще одна грань характеру, що формувався під тиском обставин.
Історії ліквідаторів — це не лише про подвиг у минулому, а й про внутрішній стрижень, який вони пронесли крізь роки. Саме він дозволяє сьогодні працювати, допомагати іншим, залишатися активними, відповідальними, небайдужими.
Управління ДМС у Тернопільській області