Як говорити з ветеранами під час інтерв’ю: рекомендації психолога для медійників

Як говорити з ветеранами під час інтерв’ю: рекомендації психолога для медійників

Продовжуємо публікувати рекомендації психолога Державної прикордонної служби України, магістра практичної психології Олександра Гоменюка. Понад десять років він працює у сфері ментальної адаптації військовослужбовців, психоемоційної стабілізації звільнених із полону та реабілітації важкопоранених, поєднуючи професійний досвід із власним бойовим досвідом. У цій публікації Олександр Гоменюк ділиться рекомендаціями для представників медіа та комунікаційників, які створюють інформаційні матеріали про героїв та висвітлюють події повномасштабної війни.

Не порань тих, кого хочеш показати

«Якщо ви - журналіст, блогер, подкастер, оператор, ведучий і хочеш розказати правду про війну та показати героїв. Ви хочете, щоб читач, глядач чи слухач почув правдиву історію від того, хто був на нулі. Враховуйте, будь ласка те, що прямі запитання про вбивства та насилля можуть позбавити людину сну на тиждень. Що слово «розкажи» без підготовки - це як відкрити рану. Ці рекомендації - не про цензуру, а про відповідальність власника мікрофона», - звертається до медійників Олександр Гоменюк.

Чому ветеран - не звичайний респондент

Більшість ветеранів дають згоду на інтерв'ю, тому що:

• хочуть, щоб про війну знали правду;
• відчувають борг перед загиблими;
• їх попросив побратим або командир;
• хочуть зробити свій біль значущим.

Що відчуває і про що думає ветеран під час інтерв'ю? До того, як ти поставив перше запитання, у нього:

• підвищений пульс;
• зорове сканування виходів (він не розслабляється);
• пошук загрози в кожному слові;
• захисний механізм: або заціпеніння, або агресія.

«Ви хочете «щирості». Але його нервова система налаштована на виживання, а не на одкровення перед камерою», - пояснює Олександр Гоменюк.

Зважай на те, що вони не хочуть:

• бути об'єктом жалю;
• виглядати слабкими;
• плакати на камеру;
• сказати те, за що потім буде соромно.

Три типи ветеранів, які погодяться на інтерв'ю. Ризики для кожного

«Підготовлений герой». Він хоче донести свою думку-послання, контролює емоції, має досвід публічних виступів. Ви впізнаєте його по тому, що він говорить структуровано і дивиться в камеру. З цим типом героя працювати найпростіше, а ризик для нього під час розмови – мінімальний, він просто може перевтомитися.

«Броня». Цей герой може розповідати про жорсткість чи жорстокість через сміх, сарказм або «чорний гумор». На важкі питання відповідає жартами. Ризиком для нього може стати дисоціація - захисний механізм психіки, коли людина «відключається» від реальності, своїх думок, почуттів або навіть власного тіла, щоб захиститися від сильного стресу, болю чи травми.

«Оніміння». Цей герой погодився на інтерв’ю, але сам не знає навіщо. Відповідає коротко, «автоматично». Ви розпізнаєте його через механічні рухи, каже «не пам'ятаю», дивиться в одну точку. Для нього є високий ризик ретравматизації, він може закритися від комунікацій зі світом та оточуючими на тривалий час.

«Якщо бачите цей тип - зупиніть інтерв'ю. Скажіть: «Знаєш, мені здається, ми не готові сьогодні. Давай перенесемо або просто поговоримо без запису», - попереджає психолог.

Як підготуватися до інтерв’ю

1.  Надішліть теми запитань, але не самі питання

• Правильно сказати так: «Будемо говорити про твоє повернення, про стосунки з родиною, про допомогу держави».
• Неправильно: Надіслати 50 питань, серед яких «чи було тобі страшно?».

2.  Узгодьте формат

• Де буде інтерв'ю (кафе, студія, його дім), вдома - найбезпечніше.
• Хто буде присутній - чим менше людей, тим краще.
• Попередьте про фото- та відеозйомку. Деякі ветерани не хочуть показувати обличчя на камеру через безпеку або сором'язливість.

3. Делікатно дізнайтеся про його тригери

• Запитайте: «Є щось, чого краще уникати в розмові?».
• Можна отримати відповідь: «Не питайте про вибухи», «Не згадуйте місто», «Не питайте про те, як я вбивав». Ви зобов'язані це запам'ятати і не порушити домовленість.

4. Атмосфера для інтерв'ю. Як зробити безпечно

• Локація: Тиха кімната без різких звуків, вікон (дивитися на вулицю — додаткове навантаження), з дверима, які можна відчинити навстіж (не створює відчуття пастки).
• Світло: М'яке, не спрямоване в очі. Яскраве студійне світло викликає напругу.
• Вода: Склянка води обов'язково. Вона допомагає заземлитися.
• Не більше 45 хвилин. Увага виснажується. Якщо треба довше - зроби перерву на 40 хвилин.

«Перед інтерв’ю з ветераном важливо узгодити його зовнішній вигляд. Деякі військові хочуть бути пізнаваними і це може бути частиною терапії для них. Інші не хочуть зайвої уваги до себе, побратимів чи рідних. Завжди спитайте про бажаний формат і надайте можливість ветерану не показувати свого обличчя».

До уваги! Що може мати негативний вплив на перебіг розмови:

• інтерв'ю в барі чи кафе з гучною музикою;
• натовп операторів, світла, адміністраторів;
• позиція героя, сидячи спиною до дверей: він буде весь час обертатися та сканувати, хто заходить.

Інтерв’ю: перші 10 хвилин без запису

«На початку інтерв’ю зверніться до героя без диктофона чи мікрофона. Ніколи не вмикайте запис одразу після привітання. Скажіть: «Давай просто поговоримо 10 хвилин, без запису. Я хочу зрозуміти, як тобі краще». Запитайте: «Як ти себе почуваєш сьогодні? Чи готовий говорити на важкі теми? Якщо він каже «не дуже», «важко» - запропонуй перенести розмову. Якщо наполягає «ні, давайте», уточни: «Якщо в якийсь момент тобі стане некомфортно, ти можеш сказати "стоп". Ми зупинимося без пояснень»,  - рекомендує Олександр Гоменюк.

Договір «Три стопи»

Проговоріть з ветераном сигнали для зупинки інтерв’ю. Запропонуйте йому правила трьох «сто́пів», наприклад:

• Ти кажеш "стоп" - ми зупиняємося на хвилину.
• Ти кажеш "стоп, вимкни" - я вимикаю запис.
• Ти просто встаєш і виходиш - я не женуся, не питаю, що трапилося. Ти не повинен пояснювати, чому. Ти не повинен вибачатися.

«Цей договір знімає страх «я застряг у цьому інтерв'ю, і мене не випустять», - пояснює психолог.

Питання, які можна ставити, а які – ні

1.   Безпечне питання: «Чи хотів би ти розповісти про найважчий момент? Ти можеш не називати деталей».

Небезпечне питання: «А скільки ти вбив?». Чим воно шкодить: воно прирівнює людину до лічильника. Він може не знати точно. Це питання - про вашу цікавість, а не про його досвід.

2.   Безпечне питання: «Якщо ти готовий - розкажи про те, що запам'яталося найбільше. Але тільки те, що тобі безпечно згадувати».

Небезпечне питання: «Тобі було страшно?» - це питання знецінює. Правдива відповідь на нього – звісно, було (це як спитати рибу, чи їй мокро).

Ще одним подібним небезпечним питанням є «Розкажи найжахливіше» - це пряма ретравматизація. Ви просите його пережити пекло заново, щоб отримати гарну історію.

3.   Безпечне питання. «Що тобі допомагало розвантажуватися на війні? Були моменти, коли ти міг відволіктися?»

Небезпечне питання: «А тепер розкажи смішний випадок» - не можна перестрибувати з жалю на гумор. Це створює дисонанс.

4.   Безпечне питання: «Чи є щось, що ти хотів би показати? Але тільки якщо ти сам цього хочеш».

Небезпечне питання: «Покажи шрами, нагороди, зброю» - перетворює людину на експонат.

5.   Безпечне питання: «Які в тебе найближчі плани на цей тиждень?»

Небезпечне питання: «Як ти дивишся на майбутнє?» - Занадто абстрактно. Після травм війни складно планувати.

Як сформулювати питання про втрату

«Тобі треба запитати про загиблих побратимів. Це важливо. Але роби це безпечно», - зауважує Олександр Гоменюк.

Не питай:

• «Розкажи про тих, хто загинув»;
• «Ти відчуваєш провину, що вижив?».

Натомість сформулюй питання наступним чином:

«Є люди, яких ти пам'ятаєш і хотів би згадати. Якщо тобі неважко - розкажи, якими вони були»;

«Багато ветеранів говорять про почуття провини. Чи знайоме тобі це відчуття? Якщо так -  як ти з ним працюєш?».

«Зважайте на правильну послідовність питань. Не можна запитувати про травматичну подію, а після цього дізнаватися про ресурс, який допомагає людині жити далі. Золотим правилом такої комунікації є наступне: спочатку питання про ресурс людини, а вже потім – про травму», - зауважує психолог.

Прикладом такої комунікації можуть бути такі питання:

• Про ресурс – «Що допомагає тобі триматися зараз? У що ти віриш? Хто поряд?»
• Про травматичну подію: «Якщо можеш, розкажи про найважчий епізод».

Стан ветерана під час інтерв’ю

«Під час розмови з ветераном, будьте уважними до зміни його фізичного та психологічного стану для того, щоби ця комунікація не стала причиною його поганого самопочуття», - підкреслює Олександр Гоменюк.

Небезпечні ознаки зміни фізичного та психологічного стану ветерана під час інтерв’ю і що вони означають: 

• Людина починає дихати часто, поверхнево. Це гіпервентиляція перед панікою.
• Очі стали скляними, дивиться крізь тебе. Це дисоціація (людина наче відлітає, не присутня тут і зараз, не реагує на запитання).
• Почав крутити щось у руках (ручку, склянку). Це спроба заземлитися, але у людини це не виходить.
• Відповідає жартами на серйозне запитання. Захисний механізм «ізоляція афекту» - людина може от-от зірватися.

Раптово замовк, дивиться в підлогу. Це внутрішній (емоційний) флешбек: раптове, інтенсивне повторне переживання важкого емоційного стану з минулого, яке відбувається без чіткого візуального чи слухового спогаду про саму травматичну подію. Людина миттєво потрапляє в стан сильного страху, безпорадності, сорому або розпачу, проте її мозок не демонструє «картинку» того, що сталося.

«Якщо бачиш будь-яку з цих ознак - не тисни, зупини інтерв’ю», - радить Олександр Гоменюк.

Що робити при зміні стану героя під час інтерв’ю:

• Вимкніть запис, не питаючи дозволу.
• Не торкайтеся, не беріть за руку, не плескайте по плечу (може сприйняти як агресію).
• Скажіть тихо: «Ти зараз не тут. Повернись. Подивись на мене. Ти в безпеці».
• Запропонуйте воду: «Візьми склянку. Випий три ковтки».
• Дайте час. Мовчки сиди поруч. Не питайте, що сталося.
• Коли повернувся: «Ми зупиняємося. Якщо захочеш продовжити - іншим разом. Давай вийдемо на свіже повітря?».

«Ніколи не питайте, чи можна залишити запис героя при зміні його психологічного стану під час інтерв’ю. Ні, ви ні в якому разі не можете використовувати цей контент», - зауважує психолог.

Як подякувати за інтерв’ю

«Після інтерв'ю ветеран залишається наодинці з тим, що згадав. Його адреналін підскочив, а потім різко впав. Це депресивний стан», - пояснює Олександр Гоменюк.

Психолог наводить кілька прикладів, як можна подякувати ветерану за щиру розмову:

• Дякую. Це було важливо. Як ти зараз?
• Що ти плануєш робити далі сьогодні? Якщо нічого, запропонуйте випити чаю разом.
• З ким ти побачишся сьогодні ввечері? (після інтерв’ю має бути хтось, хто його зустріне і підтримає після важких спогадів).

«Якщо ветеран уходить після інтерв’ю сам, зателефонуйте йому через 2 години або попросіть когось із його близьких чи друзів про цей дзвоник», - рекомендує Олександр Гоменюк.

Якщо герой плакав під час інтерв'ю, не варто:

• говорити: «Це було дуже щиро, дякую тобі» - звучить як «дякую за сльози на камеру»;
• використовувати цей фрагмент як «найемоційніший момент».

Натомість, запитайте після інтерв'ю: «Чи можна мені використати цей момент у матеріалі? Якщо ні, я видалю». Також можна сказати «Ти був дуже сміливим, дозволивши собі це. Не кожен може».

«Якщо ваш герой плакав під час інтерв’ю і просить не показувати - удали цей контент без обговорень», - наголошує психолог.

Після інтерв’ю ветерану необхідно зауважити, що важкі спогади можуть стати причиною повторних страждань. У разі цього необхідно звернутися до психолога (контакти психолога можна взяти у соціального супровідника, який опікується ветераном).

Підготовка матеріалу до публікації

Який контент не можна використовувати:

• детальний опис насильства - це ретравматизація для глядача-ветерана і приниження для героя;
• зображення документів, нагород з іменами (з міркувань безпеки);
• фрагмент, де герой просив вимкнути камеру або диктофон;
• контент, який може викликати насмішку.

«Застосовуйте правило «Презумпції вразливості». Якщо є сумніви, чи можна публікувати якийсь фрагмент інтерв’ю - краще не публікувати, щоби уникнути неприємних наслідків для себе та ветерана».

Також на початку публікації статті або трансляції відеоконтенту важливо попередити глядача про те, що цей матеріал може викликати неприємні спогади та повторно травмувати психіку, наприклад:

«У цьому інтерв'ю ми говоримо про бойовий досвід, втрати, травми. Якщо ви ветеран і зараз не готові переживати такий контент, будь ласка, відкладіть перегляд».

Можливі психологічні наслідки для журналіста після інтерв’ю з ветеранами

Якщо журналісти часто працюють з травмою, вони можуть отримувати ПТСР так само часто, як військові. Можуть з’являтися наступні симптоми:

• тривога, безсоння, уникання від спілкування;
• вживання алкоголю після роботи;
• втрата довіри/віри в людей.

Що робити:

• Не більше двох інтерв’ю на тиждень.
• Вихідні без новин.
• Супервізія (обговорення проблеми з колегами);
• Власний психолог.

Після розмови з ветераном запитайте себе:

• Що я зараз відчуваю?
• Чи не перетягую я його біль на своє життя?
• З ким я можу про це поговорити?
• Не несіть травму додому до сім'ї.

«Ви обрали роботу, яка дає голос тим, хто бачив пекло. Це велика честь. І велика відповідальність.Ви - не психотерапевт. Ви не повинні і не можете «лікувати» словом. Але ви можете не поранити. Можете зробити так, щоб після вашого інтерв'ю ветеран не пив, не бив двері, не думав про самогубство, а пішов до побратимів чи обійняв близьких. Пам'ятай, ваш матеріал - це не тільки історія. Це ще й людина, яка довірила вам свій біль. Не розчаруйте її. Війна – не місце для хайпу».