Лариса Канюк: Вишивана пам’ять рідного краю та молитва про Перемогу
Лариса Канюк, маючи фізико-математичну освіту, буковинською вишивкою серйозно захопилася після завершення професійної діяльності. Спочатку були книжки, музеї та бібліотеки, потім – експедиції селами Буковини, знайомства з майстрами, дослідження давніх орнаментів і символів. Сьогодні Лариса Канюк – визнана народна мисткиня, атестована Національною спілкою майстрів народного мистецтва України, лауреатка обласної мистецької премії імені Георгія Гараса за науково-дослідницьку діяльність, збереження, відродження та популяризацію народного мистецтва Буковини. Познайомитися з пані Ларисою вдалося під час одного з мистецьких заходів у Чернівцях, присвячених Дню Незалежності України.
Її зв’язок із міграційною службою особливий, родинний. Брат Лариси, Володимир Канюк від перших днів створення міграційної служби працює в УДМС у Чернівецькій області. А її власне життя останніми роками тісно пов’язане з народним мистецтвом. Вона часто подорожує Прикарпаттям і Буковиною, вирушає у творчі експедиції, відшукуючи майстрів та автентичні зразки народної культури.
Спочатку вона вивчала традиційну орнаментику, значення символів, кольорів і візерунків. «Просто сісти й вишивати мені було нецікаво», – зізнається майстриня. Адже буковинська вишивка – це не один стиль, а цілий світ, у якому відображається етнічна різноманітність краю. У гірських районах відчувається гуцульська традиція зі стриманішою орнаментикою та колористикою, у центральній частині Буковини переважають квіткові мотиви, а ближче до кордону яскраві кольори й орнаменти відображають культуру румунсько-мовних громад.
Для жінки кожен знак має свою історію, а поєднання символів може розповісти про кохання, родину, народження дітей, добробут, довголіття. «Це як паспорт, — говорить Лариса Володимирівна. — Читаєш і ніби бачиш біографію родини».
Для самої майстрині вишивання – не лише мистецтво, а й спосіб проживати найскладніші почуття. Вона розповідає, як після загибелі сина намагалася вишивати маки, але згодом відмовилася від цього через низку втрат в родині. Хтось вважатиме це просто збігом чи містифікацією. Вона ж називає вишивання творчою медитацією: коли занурюєшся в роботу, навколишній світ ніби відступає, залишаючи простір для думок і молитов, спогадів і мрій. Тож правдивість вислову «вишити собі нитками долю» майстриня підтверджує власним життям та творчістю.
Для виставки до Дня Незалежності України вона представила особливу роботу — рушник «Небесна Сотня». У ньому поєдналися пам’ять про загиблих Героїв, козацькі хрести, барикади та вогні Майдану. Але поступово композиція переходить до образу квітучої України: віночок символізує всі області держави, об’єднані в єдину соборну країну, а над ними – Оранта як образ захисту й духовної опори. Це не просто рушник – каже пані Лариса – це вишита на полотні молитва за Україну, її єдність, силу, майбутнє та Перемогу.
Управління ДМС у Чернівецькій області