УВАГА! ПІД ЧАС ПОВІТРЯНОЇ ТРИВОГИ АДМІНІСТРАТИВНІ ПОСЛУГИ В ПІДРОЗДІЛАХ ДМС НЕ НАДАЮТЬСЯ!

Шлях в Україну 63 роками життя однієї жінки

Шлях в Україну 63 роками життя однієї жінки

Шлях в Україну 63 роками життя однієї жінки

Нещодавно ще однією етнічною українкою стало більше.  У міграційній службі Львівської області набула громадянство за територіальним походженням Марія Василишин, мила жінка з цікавою і водночас сумною, як у багатьох родин українського народу, долею.

Гіркі сльози спогадів лились по її обличчі, згадуючи події того часу, коли в грудні 1949 року прийшли та її 8-річну разом з мамою забрали з рідної домівки і на підводі повезли до Долини (сьогодні Івано-Франківської області), потім потягом в товарних вагонах, як і багатьох інших бідолах, відправили на висилку в Хабаровський край. Ще раніше, після чергового арешту, висланим в Архангельський край був батько пані Марії.

– Дорогою українці вмирали, адже шлях пролягав через морозну Сибір –розповідала жінка.

–  Мати моя працювала на лісосплаві, а після роботи йшла за кілька кілометрів в селище «робити по людях», щоби принести щось трошки додому поїсти –  схлипувала пані Марія.

Сльози не давали жінці доказати, тому донька  Оксана продовжила розмову кажучи,  що пані Марія раніше часто згадувала, коли її, разом із мамою, вивозили з села, бабуся бігла за підводою, поки конвоїр не ударив в плече прикладом автомата і бабця впала…

–  Їй вже не судилось бачити ні доньки, ні онучки – сказала пані Оксана, продовжуючи. – В 1955 році закінчився термін засудження дідуся, але назад в Україну повертатись не дозволяли. Він зупинився у місті Караганда, що в Казахстані, бо на той час там, вже після тюрем, мешкали його родичі. Люди старались триматись родинами, разом із знайомими, тому один одного до себе кликали. Так і мій дідусь, вже мешкаючи в Караганді, викликав свою дружину та доньку (моїх бабусю з мамою).

Пані Оксана розповіла, що у їхній сім’ї якийсь час мешкав брат католицького священника, блаженного священномученика Олексія Зарицького, який був зісланий в Карлаг і відійшов у вічність у таборі в Долінці в 1963 році від виснаження і хворіб. Олексієві Зарицькому на «Мамочкіному кладовищі» встановлено символічний пам’ятник.

В розмові пані Оксана, народжена в Казахстані, згадувала про «Мамочкіне кладовище», яке знаходиться в 30 км від Караганди на території радянського виправного табору Карлаг, де поховані діти політично репресованих жінок – жертв комуністичних репресій, які помирали від хворіб та виснаження.

Джерело. https://informburo.kz/stati/mamochkino-kladbishche-kak-horonili-detey-repressirovannyh-zhenshchin.html

Весь час родина пані Оксани жили думкою та мріями про повернення на рідну землю. Все життя про Україну казали «у нас вдома». В лютому 2011 року родина Василишин прийняла рішення переїхати в Україну і вже в лютому 2012 року, прибувши на рідну землю, оселилися в чудесному містечку Стрий, що на Львівщині.

– Життя склалось так, –  каже пані Оксана –  що мамин шлях в Україну вимірюється 63 роками життя. Татові, дідусеві і бабці долею було призначено назавжди залишитись в казахстанській землі.

Нарешті мрія Марії Василівни Василишин повернути собі довгоочікуване громадянство незалежної України здійснилася. Довідку про набуття громадянства України, з побажаннями міцного здоров’я, довголіття і щасливого життя на рідній землі, їй особисто вручила начальник Міграційної служби Львівщини Лідія Котеляк.

Головне управління ДМС у Львівській області