Шлях в Україну 63 роками життя однієї жінки
Нещодавно ще однією етнічною українкою стало більше. У міграційній службі Львівської області набула громадянство за територіальним походженням Марія Василишин, мила жінка з цікавою і водночас сумною, як у багатьох родин українського народу, долею.
Гіркі сльози спогадів лились по її обличчі, згадуючи події того часу, коли в грудні 1949 року прийшли та її 8-річну разом з мамою забрали з рідної домівки і на підводі повезли до Долини (сьогодні Івано-Франківської області), потім потягом в товарних вагонах, як і багатьох інших бідолах, відправили на висилку в Хабаровський край. Ще раніше, після чергового арешту, висланим в Архангельський край був батько пані Марії.
– Дорогою українці вмирали, адже шлях пролягав через морозну Сибір –розповідала жінка.
– Мати моя працювала на лісосплаві, а після роботи йшла за кілька кілометрів в селище «робити по людях», щоби принести щось трошки додому поїсти – схлипувала пані Марія.
Сльози не давали жінці доказати, тому донька Оксана продовжила розмову кажучи, що пані Марія раніше часто згадувала, коли її, разом із мамою, вивозили з села, бабуся бігла за підводою, поки конвоїр не ударив в плече прикладом автомата і бабця впала…
– Їй вже не судилось бачити ні доньки, ні онучки – сказала пані Оксана, продовжуючи. – В 1955 році закінчився термін засудження дідуся, але назад в Україну повертатись не дозволяли. Він зупинився у місті Караганда, що в Казахстані, бо на той час там, вже після тюрем, мешкали його родичі. Люди старались триматись родинами, разом із знайомими, тому один одного до себе кликали. Так і мій дідусь, вже мешкаючи в Караганді, викликав свою дружину та доньку (моїх бабусю з мамою).
Пані Оксана розповіла, що у їхній сім’ї якийсь час мешкав брат католицького священника, блаженного священномученика Олексія Зарицького, який був зісланий в Карлаг і відійшов у вічність у таборі в Долінці в 1963 році від виснаження і хворіб. Олексієві Зарицькому на «Мамочкіному кладовищі» встановлено символічний пам’ятник.
В розмові пані Оксана, народжена в Казахстані, згадувала про «Мамочкіне кладовище», яке знаходиться в 30 км від Караганди на території радянського виправного табору Карлаг, де поховані діти політично репресованих жінок – жертв комуністичних репресій, які помирали від хворіб та виснаження.
Весь час родина пані Оксани жили думкою та мріями про повернення на рідну землю. Все життя про Україну казали «у нас вдома». В лютому 2011 року родина Василишин прийняла рішення переїхати в Україну і вже в лютому 2012 року, прибувши на рідну землю, оселилися в чудесному містечку Стрий, що на Львівщині.
– Життя склалось так, – каже пані Оксана – що мамин шлях в Україну вимірюється 63 роками життя. Татові, дідусеві і бабці долею було призначено назавжди залишитись в казахстанській землі.
Нарешті мрія Марії Василівни Василишин повернути собі довгоочікуване громадянство незалежної України здійснилася. Довідку про набуття громадянства України, з побажаннями міцного здоров’я, довголіття і щасливого життя на рідній землі, їй особисто вручила начальник Міграційної служби Львівщини Лідія Котеляк.
Головне управління ДМС у Львівській області