У Демидівському відділенні міграційної служби Рівненщини видали паспорт 92-річній мандрівниці

У Демидівському відділенні міграційної служби Рівненщини видали паспорт 92-річній мандрівниці

У Демидівському відділенні міграційної служби Рівненщини видали паспорт 92-річній мандрівниці

Нещодавно у Демидівському відділенні міграційної служби УДМС України в Рівненській області паспорт громадянина України для виїзду за кордон отримала жінка 1925 року народження. За останні 15 років - це найстарша мандрівниця, яка звернулася до міграційної служби задля оформлення біометричного документа. На початку вересня працівниця Демидівського територіального підрозділу міграційної служби звично приймала у Ганни Іванівни Расчинської потрібні для оформлення закордонного паспорта документи. І була приголомшена: жінка виявилася 1925 року народження та мала чудовий, як для поважного віку, вигляд.

Завідувач Демидівським відділенням Петро Кротік не оминув нагоди ближче познайомитися з незвичною відвідувачкою, яка виявилася ще й кандидатом наук та доцентом. Керівник сектору з приємністю вручив жінці замовлений документ для подорожей. За згоди Ганни Іванівни на зустріч запросили місцевих журналістів. Цікаву історію свого життя повідала присутнім статечна пані.

«Я народилася у Свердловській області, - розпочала  розповідь жінка, - там закінчила школу та чотири курси Свердловського сільськогосподарського інституту. Тут і познайомилась із своїм майбутнім чоловіком, який був родом із м. Берестечка, що на Радивилівщині у  Рівненській області. У ті буремні часи він мав якусь провину перед владою і його вислали на Урал. Отож, був змушений відпрацювати рік у радгоспі, аби йому дозволили навчатися в інституті. Вступив на землевпорядний факультет. Коли закінчував перший курс, я завершувала навчання на четвертому. Невдовзі моєму чоловікові дозволили поїхати до Львова і продовжувати здобувати освіту в Україні. Вступивши до Політехнічного інституту на другий курс, вирішив забрати мене ближче до себе. Планував їхати у Молдавію. Та моя мама не дозволила мені цього зробити. Тоді чоловік приїхав у Свердловськ і забрав мене до Львова. Це було у 1947 році. Я пред’явила копію залікової книжки у інституті, мене прийняли на 5 курс. А після закінчення навчання я залишилися працювати у вузі.       

Пройшла довгий шлях від лаборанта кафедри плодоовочівництва до завкафедрою, згодом - декана факультету. Я - кандидат наук, доцент. Маю 48 років трудового стажу. Чоловік також захистив дисертацію, кандидат наук, працював на кафедрі автомобільних доріг».

«Діти мої», - продовжила розповідь Ганна Іванівна, - «уже понад 20 років проживають в Америці, у Нью-Йорку. Син – теж кандидат наук, працює у будівельній галузі. Дочка - програміст. Я багато разів була в Америці: відвідала Вашингтон, Ніагарський водоспад, була і в Канаді. Після смерті чоловіка постало питання, як говорять мої діти: що зі мною робити? Вони наполягають на тому, щоб я жила вже з ними. Нині турбуюся, як перенесу переліт, раніше це було без проблем, але таки зважуся».

Подружжя Расчинських після виходу на пенсію, залишило Львів, придбавши будинок у Пляшевій, на малій Батьківщині чоловіка Ганни Іванівни. Тут вони прожили останні 30 років: їздили на Стир рибалити, займалися виноградарством. Діти неодноразово просили батьків переїхати до Америки, та, чоловік, будучи справжнім патріотом України, категорично відмовлявся. Він повторював, що тут у нього поховані діди та прадіди, тож і він має повинен померти в Україні.

На завершення розповіді варто відмітити, що народившись та проживши у Росії, Ганна Іванівна безмежно любить Україну, вишукано розмовляє українською. Її діти та внуки, живучи в Америці, бережуть рідну мову. А  правнуки, які народилися і зростають у Сполучених Штатах Америки, виховуються за українськими традиціями і з малечку розмовляють найріднішою, українською мовою.
Демидівському районному сектору міграційної служби неймовірно пощастило познайомитися із непересічною та цікавою особистістю. Адже Ганна Іванівна мала можливість звернутися за оформленням закордонного паспорта  у Львів, чи будь-який інший підрозділ міграційної служби. Однак, обрала селище Демидівку через зручне розташування. Як вона з усмішкою додала,  що у її поважному віці досить складно багато рухатися та довго чекати.

Варто зауважити, що у Демидівському секторі Управління міграційної служби Рівненщини практично відсутні черги для оформлення біометричних документів. Разом із швидким та чемним обслуговуванням, це справило на жінку приємне враження.   Якість надання адміністративних послуг – один з головних показників діяльності Рівненської міграційної служби.     Демидівський підрозділ, на чолі із компетентним та молодим завідувачем Петром Кротіком, один із найуспішніших обласних секторів, котрий реалізовує поставлені сьогоденням вимоги щодо ефективного надання адміністративних послуг населенню не тільки Демидівського району, а й приїжджим із сусідніх областей.

Управління ДМС у Рівненській області