Три кордони, одне серце: Поліна і її шлях до України
Поліна народилася у Севастополі. Її дитинство минало між морем і кримськими містами - Ялтою, Керчю та Сімферополем. Кожне з них залишило слід у її серці: Ялта подарувала теплі літні вечори й мрії про майбутнє, Керч - відчуття давньої сили й коріння, Сімферополь - будні, що вчили дорослішати. Це були звичайні роки з прогулянками, школою, мріями про майбутнє. Але дуже рано її життя поділилося на «до» і «після».
Окупація змінила все. Свобода перестала бути чимось само собою зрозумілим, а слово «Україна» стало не лише назвою держави, а внутрішнім орієнтиром. Попри кордони й обмеження, Поліна зберегла відчуття належності до країни, у якій народилася і яку вважала своєю.
Особливе місце в її серці займає Керч. Саме там вона вперше відчула силу спільноти та просту, але важливу істину - любити своє місто і свою країну. Там панувало особливе патріотичне суспільство, яке вміло любити своє місто й свою країну. У них навіть існував «Кодекс керчанина». Перший його пункт звучав просто й велично: «Любіть Україну і своє місто». Для Поліни ці слова стали не просто правилами - вони перетворилися на життєвий маніфест, який вона пронесла крізь роки й кордони.
Сьогодні Поліні 20 років. Для більшості її ровесників це час навчання й планів на майбутнє. Для неї - момент зробити вибір, який вона виношувала роками: підтвердити свою належність до України не лише в серці, а й юридично. Її перший документ - українська ID-картка.
Шлях до цього документа був складним і небезпечним. Поліна перетнула три кордони. Спершу вона вирушила до Казахстану, де попросила політичного притулку.
Далі було звернення до українського консульства, довге очікування на посвідчення для повернення в Україну. І лише за два місяці, завдяки допомозі волонтерів, вона нарешті приїхала до Києва. Цей шлях не був випадковістю - десять років Поліна готувала свою втечу з окупації, мріючи про день, коли зможе вільно назвати себе громадянкою України.
Встановлення особи відбулося у відповідності до чинної процедури встановлення особи, із застосуванням засобів відеозв’язку
Нині Поліна здобула фах пілота-інженера безпілотних літальних апаратів і планує пов’язати своє майбутнє зі служінням Україні. Вона хоче бути корисною державі й наблизити день, коли зможе без страху повернутися додому.
Крим — це Україна. А історія Поліни — ще одне тихе, але переконливе підтвердження цього.
