Україну обирають серцем: історія Захисника України з Бразилії Кевіна Енріке Пріліп Перейри
Для 30-річного Кевіна військова служба – не тимчасовий епізод, а свідомий життєвий вибір. Ще до того, як опинитися в Україні, він уже мав певний бойовий досвід, здобутий у Французькому іноземному легіоні – елітному військовому з’єднанні, в якому служать здебільшого іноземці. На території деяких африканських країн молодшому офіцеру доводилося виконувати не лише миротворчі місії.
Наприкінці 2023 року громадянин Бразилії, маючи відпустку, здійснив дещо дивну туристичну подорож. Власне дотепер чоловік не може точно пояснити, що саме спонукало його приїхати до зовсім незнайомої країни, у якій до того ж йде війна. Зрештою, ця поїздка кардинально змінила не лише світогляд іноземного туриста, але й життєву долю.
Перебуваючи у Тернополі, бразилець мимоволі прислухався до розмови гурту чоловіків у військовому спорядженні, в якій почулися окремі фрази португальською. Виявилося, що одним із Захисників України був його співвітчизник. Настільки познайомилися-розговорилися, що незабаром Кевін уладнав свої справи у Франції і приєднався до інших іноземців-добровольців Інтернаціонального легіону оборони України. Попереду у кулеметника і сапера були майже два десятки місяців виконання найскладніших бойових завдань на «нулі» у Донецькій області.
Кевін каже, що проти ворога воював пліч-о-пліч із найкращими хлопцями української землі та добровольцями з усього світу. Тут, в Україні, їх об’єднує не походження, а спільна рішучість. Натомість романтику героїзму, самовпевненість – це те, що досвідчений військовий радить відкинути як небезпечну ілюзію:
«Не приїжджайте, щоб стати героєм. Приїжджайте з правильними намірами, щоб зробити свою справу. І робити те, у що ви щиро вірите».
Щодалі довше був в Україні, тим міцнішим ставало переконання у правильності вибору. На сьогодні ветеран війни добре спілкується українською мовою. Чоловік нерозлучний з планшетним комп’ютером не лише для того, щоб мати цифрового перекладача, але й щоб стежити за новинами і подіями, пізнавати країну, яку захищає. Власне він робить це постійно: читає та слухає нариси з історичного минулого України. Каже, що ця війна є жахливим продовженням російського несприйняття суверенітету України.
Іноземець вражений народними звичаями в нашій країні, а особливо шанобливим ставленням українців до культурних і релігійних традицій. Про це він не втомлюється розповідати, коли телефонує на свою батьківщину до матері і двох сестер.
Зрештою, судячи з розповіді Кевіна про його українську історію, можна підсумувати, що Україна давно перестала бути для нього суто територією перебування і абстракцією – вона стала родиною, домівкою і тим, за що болить.
Болить фізично, бо під час виконання бойового завдання отримав складне поранення ноги від вибуху ворожого дрону. Пройшов лікування у двох військових шпиталях, а реабілітаційний період – в Івано-Франківську.
Психологічний біль нестерпніший від фізичного, бо у бою на Донбасі загинув його побратим, теж бразилець. Натомість був і час, коли Кевін цілодобово не відходив від лікарняного ліжка у військовому госпіталі в Києві, де після двох надскладних хірургічних операцій перебуває на лікуванні інший захисник України з Бразилії.
Поряд з моральним вибором проявилася й особистіша причина. Військовий закохався в дівчину-українку з Івано-Франківська і вони одружилися. Щасливе інтернаціональне подружжя сьогодні виховує 9-місячну донечку. До слова, саме у зв’язку з нею відбулося наше перше знайомство з Кевіном, коли біля приміщення Західного міжрегіонального управління ДМС з дитячим візочком привернув увагу молодий чоловік у камуфляжі ЗСУ.
Як виявилося, у той день громадянин Федеративної Республіки Бразилії Кевін Енріке Пріліп Перейра разом з дружиною завітав до міграційної служби, щоб оформити посвідку на постійне місце проживання в Україні.
Говорити про майбутнє у час війни такого масштабу видається майже недоречним. Кевін з дружиною Мар’яною мріють про те ж саме, що й десятки мільйонів українців – жити в Україні без війни. Чоловік каже, що не полишає думки про новий контракт з українським військом, щойно це дозволить стан здоров’я.
«Якщо ваша мотивація справжня, ви здатні адаптуватися й бути відкритим до нового – тоді зможете зробити безліч добрих речей. Я здобув в Україні цінний досвід, знайшов своє особисте щастя у парі з коханою і, зрештою, надалі хотів би змінити життя багатьох людей на краще…»
Уявна перспектива повернутися до побратимів, можливо, і є причиною того, що ветеран війни не поспішає розлучатися з військовою службою за станом здоров’я. Якщо ж буде інший шлях, то Кевін з його невійськовою спеціальністю авіамеханіка обов’язково буде затребуваний в українському суспільстві.
