Київщина стала домом для француза, який допомагає дітям
На Київщині живе громадянин Франції Паскаль Машекс - людина, яка не лише обрала Україну своїм домом, а й активно допомагає дітям з інвалідністю.
Його історія з Україною почалася задовго до першого візиту. Брат Паскаля понад 15 років одружений з українкою, а серед його друзів були жителі Броварів. Тож, коли він уперше приїхав сюди, країна вже не була для нього чужою.
Згодом, у найважчий період, коли тисячі людей залишали Україну, Паскаль навпаки вирушив сюди власним автомобілем. Саме тут він знайшов кохання, створив сім’ю та вирішив залишитися.
Важливим кроком на цьому шляху стало оформлення документів: свого часу працівники Броварського відділу міграційної служби Київщини оформили йому тимчасову посвідку на проживання. Саме цей документ став першим кроком до його нового життя в Україні - країні, яку він не лише полюбив, а й активно підтримує.
Сьогодні Паскаль мешкає з дружиною у Броварській громаді, будує власний будинок на Київщині, вивчає українську мову та поступово відкриває для себе культуру, яка стала для нього близькою.
Його волонтерська діяльність розпочалася з розповіді друзів про осередок «Ніжність». Дізнавшись про дітей, які потребують особливої уваги, він вирішив допомагати. Відтоді Паскаль регулярно відвідує заклад: спілкується з дітьми, грається з ними та підтримує їх.
Згодом він почав залучати до допомоги і своїх друзів у Франції, зокрема байкерську спільноту. На традиційному зимовому зібранні французьких байкерів у 2024 році, яке зібрало понад 320 учасників, Паскаль розповів про Україну, її виклики та потреби людей. Його історія не залишила нікого байдужим - вдалося зібрати близько 250 кілограмів гуманітарної допомоги.
Кілька місяців він разом із небайдужими людьми збирав речі. Друзі та знайомі приносили одяг, необхідні речі та кошти. При цьому гроші передавалися з чітким призначенням - на харчування дітей і оплату комунальних послуг осередку «Ніжність».
Цього разу Паскаль вирушив до України не мотоциклом, як зазвичай, а автомобілем - через великий обсяг допомоги та складні погодні умови. Дорогою він також заїхав до української родини, яка нині мешкає у Швейцарії, і передав дітям одяг, книжки та подарунки.
Попри свій образ байкера, Паскаль підкреслює: його друзі мають великі серця і завжди готові допомогти тим, хто цього потребує.
В Україні він також знайшов нове коло спілкування серед байкерів, які підтримали його і навіть допомогли з ремонтом мотоцикла. Для нього подорожі - це не лише про свободу, а й про можливість об’єднувати людей заради добрих справ.
Діти з осередку «Ніжність» чекають на нього з нетерпінням. Майже щовечора він приходить до них - разом вони грають, спілкуються і сміються. І саме ці моменти, за його словами, надають найбільший сенс його діяльності.
Паскаль каже, що повертатиметься доти, доки може бути корисним. Він мріє про той день, коли зможе подорожувати українськими дорогами, не чуючи сигналів повітряної тривоги.
«Коли я перетинаю кордон після двох тисяч кілометрів дороги, я зітхаю з полегшенням і кажу собі: ну ось, я приїхав додому», - зізнається він.
Українці, за його словами, з розумінням ставляться до мовних і культурних труднощів, а найбільше його вражає гостинність. Він порівнює її з традиціями французьких гірських селищ: люди не втручаються у життя одне одного, але завжди готові допомогти у складний момент.
«Схожість. Простота. Гостинність», - так Паскаль описує Україну трьома словами.
Найважливішою метою для себе він зараз вважає вивчення української мови, щоб ще краще зрозуміти людей і культуру країни, яку він полюбив всім серцем.
«Я в Україні, тому що жінка, яку я кохаю, - українка. Тож я маю “одружитися” і з Україною також», - каже він.
Історія Паскаля Машекса - це приклад того, як щирість, відкритість і бажання допомагати можуть зробити чужу країну справжнім домом.
