Ветеран у системі: від прикордонного загону – до міграційної служби
Юрій Чучуженко про службу згадує тихо і спокійно. Без зайвих емоцій говорить про події та речі, від яких страшно навіть тому, хто просто слухає. А те, що довелося побачити й пережити йому самому, назавжди залишиться в пам’яті.
Як і багато військових, Юрій не схильний багато говорити про свій бойовий шлях.
«Війна – це не про гучні слова. Це про втрати, страх, втому і досвід, який змінює людину назавжди », - говорить Юрій.
До повномасштабної війни Юрій Олексійович із 1996 року працював у державній пожежній охороні. Зокрема, інженером загону державної пожежної охорони з охорони одного з найбільших підприємств хімічної галузі України – черкаського «Азоту». У 2013-му вийшов на пенсію, перейшов у приватну охоронну структуру. Жив звичним, спокійним життям.
А потім почалась війна.
25 лютого Юрій був у військкоматі. За кілька тижнів вирушив на навчання, а згодом – на службу до Прикордонної комендатури швидкого реагування Сумського прикордонного загону. Звільнення Сумської та Харківської областей, ротації на Донеччині й Луганщині, охорона державного кордону.
Коли заходили у звільнені села й міста, картина була гнітюча.
«Але найбільше у пам’ять врізаються навіть не масштабні руйнування, а окремі деталі. Розбиті будинки, понівечені вулиці, земля, всіяна металом. І тоненька труба, пробита наскрізь пострілом», - згадує Юрій
Та були й моменти, які запам’яталися по-іншому. На Сумщині до українських військових вийшла місцева жителька і почала всіх обіймати. Бо дала собі слово: коли зайдуть наші – обійме кожного.
Чи було страшно?
«Те, чого боїшся, те і отримуєш», – відповідає Юрій. Найстрашніше – звуки обстрілів, коли накривають на позиції. І ще страшніше – зустрічати побратимів і на питання про когось чути: «Не питай…його вже нема».
У квітні 2024 року Юрій звільнився зі служби. Через веб-портал «МВС: твоя підтримка» знайшов вакансію у Центрально-південному міжрегіональному управлінні ДМС. Тепер працює у відділі обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання: картотеки, запити, документи. Зовсім інший ритм. Але каже: до цивільного життя адаптувався швидко.
Війна залишає сліди, які не видно одразу. Та є люди, які повертаються і продовжують працювати – уже в інших умовах.
