Олексій Безкровний: «Я просто знав, що маю бути там, де потрібен своїй країні»
24 лютого 2022 року Олексій Безкровний прокинувся від того, від чого прокинулася вся країна - вибухів. Разом із родиною він перебував у Сумах, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення.
До війни його життя було пов'язане з державною службою та цивільною роботою. З 2012 року він працював на державній службі, а згодом - інженером з охорони навколишнього природного середовища на одному з підприємств Сумщини. Здавалося б, попереду були звичні робочі будні, плани та турботи про родину. Але війна змінила все за одну ніч.
Особливо символічним для Олексія став день перед вторгненням.
«У мене була традиція - щороку на свій день народження, 23 лютого, здавати кров для дітей, які лікуються в гематологічному відділенні. Того року я теж це зробив. А вже наступного ранку почалася війна. Пам’ятаю, як швидко відніс довідку до лікарні й почав шукати підрозділ, до якого можна було долучитися. Я просто знав, що маю бути там, де потрібен своїй країні», - згадує він.
Вже 25 лютого Олексій добровольцем став до лав захисників України. Доля звела його з військовослужбовцями Державної прикордонної служби, поруч з якими він і пройшов перші місяці війни.
Перший серйозний бій відбувся вже за кілька днів.
«26 лютого біля Лебедина ми потрапили в засідку ворожої диверсійно-розвідувальної групи. Тоді загинули наші побратими. Це був момент, коли ти остаточно усвідомлюєш ціну війни. Такі події залишаються з тобою назавжди», - говорить Олексій.
Далі були бойові завдання, постійна небезпека, втрати та боротьба за кожен день.
3 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання в Сумському районі він разом із побратимом Богданом Басанцем потрапив у ворожу пастку. Внаслідок підриву на міні Богдан загинув, а Олексій отримав тяжкі поранення.
«У такі моменти найбільше думаєш не про себе. Думаєш про тих, хто поруч. Про побратимів, які вже не повернуться. Саме пам’ять про них допомагає знаходити сили йти далі», - каже ветеран.
Після лікування та реабілітації він повернувся до мирного життя. Сьогодні Олексій працює у Сумському відділі №2 УДМС у Сумській області. Каже, що служіння державі для нього не закінчилося зі зняттям військової форми.
«Змінилося місце служби, але не змінилося головне - бажання бути корисним своїй країні та людям», - переконаний він.
Окреме місце в його житті сьогодні займає спорт. Після поранення саме адаптивний спорт став одним із важливих інструментів відновлення та повернення до активного життя.
У складі команди ветеранів Сумщини Олексій бере участь у всеукраїнських змаганнях «Сильні України». У Кропивницькому він здобув друге місце у веслуванні та переміг у дисциплінах «ривок гирі» і «жим лежачи».
«Для мене ці змагання не про нагороди. Вони про людей. Про можливість зустріти побратимів, підтримати один одного і вкотре довести собі, що життя триває. Що ми сильніші, ніж нам здається», - говорить він.
Історія Олексія Безкровного - це історія людини, яка пройшла крізь війну, втрати та важкі випробування, але не втратила віри в життя.
Сьогодні він продовжує служити Україні - на своєму робочому місці, у ветеранській спільноті, у спорті та власним прикладом доводить: справжня сила людини полягає не лише в тому, щоб вистояти, а й у тому, щоб після найтемніших часів знайти в собі сили рухатися вперед.
